Над Шпрее клубочаться хмари

Така агресивність англійця тільки полегшила Вайсу його задум. Ніби розгубившись, він відступив не до огорожі, а в напрямку будинку і швидко зник за його рогом. Художник, примруживши повіки, довго і підозріло дивився йому вслід, відтак похитав головою, вилаявся і почав збирати свій етюдник.

Та цього Вайс уже не бачив. Його увага була прикута до високого підмурку тильної сторони вілли: маленькі дверцята, приколочені заіржавілими гвіздками, свідчили, що в ньому була якась комірчина, мабуть, для садового реманенту. Отже, приміщення, де можна сховатися загодя, є!

Діставшись «Умебльованих кімнат», Вайс попередив господарку, що сьогодні не вечерятиме і не ночуватиме: зустрів знайомих, ті запросили його взяти участь у прогулянці по озеру, від’їдуть першим катером, тому зручніше перебути цю ніч у друзів, вони живуть близько причалу.

Власниця пансіонату лише знизала плечима:

— Мені однаково, синьйор! Ви заплатили за сім днів, а ночуватимете дома чи не ночуватимете, наших розрахунків не стосується.

— Звичайно, звичайно, — погодився пожилець, хоч йому і шкода було нез’їденої вечері, а може, й сніданку.

День тягся нескінченно довго. Розбурхана уява малювала вже не саму скриньку з листами Черчілля, а й безліч інших скриньок з коштовностями і грошима. Кажуть, Петаччі брала величезні хабарі з усіх, кому треба було звернутись до Муссоліні, кожен прохач, перш ніж потрапити до дуче, проходив через її приймальню. Навряд щоб така передбачлива жінка, почувши, що тхне паленим, тримала всі свої цінності при собі. Частину їх вона, певно, заховала, ї коли вже їй спало на думку замурувати дорогоцінне листування в огорожу… У Вайса свербіли руки, так йому хотілося скоріше дістатися вілли і взятися за пошуки.

Нарешті довгождані сутінки огорнули містечко. Кружним шляхом Вайс дістався околиці, скрадаючись, підійшов до вілли. У будиночку, що стояв поблизу, світилися вікна.

Це неприємно вразило Вайса, вдень халупа справляла враження нежилої. З обережності довелося зайти з боку пустиря. Не випускаючи чемодана з руки, шукач скарбів уліз на огорожу, тихенько опустив свою ношу, потім зсунувся сам. Стрибнути він остерігся, бо кожен власний крок здавався йому неймовірно лунким. Перечекав. Нічого підозрілого. Тоді, пригнувшись і ховаючись в тіні муру, почав обережно просуватися вперед, так, щоб опинитися якраз навпроти помічених удень дверцят.

Як і гадав Вайс, за ними ховалася комірчина, захаращена граблями, лопатами, сапками, ще якимсь інструментом. Була вона настільки низька, що залізти до неї можна було лише зігнувшись у три погибелі. Вайс спробував випростатись сидячи, але голова його відразу вдарилася в дощату обшивку. Наражаючись на якісь вістря, він заходився розчищати місце, де можна було б більш-менш зручно лягти, нарешті намацав згорнутий шланг для поливання, трохи його розсунув і примостився на ньому. Тверда гума врізалася в ребра, руки, ноги, смерділо порохом і пліснявою, від земляної долівки тягло вогкістю. Якби не світло в тій халупі, звичайно, можна було б залишити тут чемодан, а самому сісти на повітрі, біля підмурка. Та Вайс боявся й носа вистромити, навіть прочинити дверцята. Обстановка впливала так, що всі його райдужні мрії з кожною хвилиною блякнули, натомість народжувався страх. Чому в будиночку поруч вілли горить світло? Чому опинився в садку той художник-англієць? І чи художник він взагалі? Може, з тих приватних детективів, що, кажуть, нишпорять тут повсякчасно. І чи не дивна поведінка самого Черчілля, який у перше повоєнне літо надумав відпочити на озері Гарда, розташованому не так уже далеко від вілли Петаччі? Що, як вілла перебуває під повсякчасним неофіційним наглядом англійців? Жало страху встромлялося все глибше, Вайс витягнув свій пістолет, перевірив його, підняв запобіжник. Що б там не було, а він не відступиться від свого, не дасться в руки живим.