Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
У тутешніх жителів вілла мала недобру славу. Коли Вайс, розпитуючи про ту чи ту споруду, ніби ненароком згадав про самотню віллу на околиці, господарка пансіонату неохоче відповіла:
— А цур їй, пек! Не хочу проти ночі й згадувати. Ми, місцеві люди, не забобонні, та воліємо обминати її стороною. Знаєте… — жінка раптом урвала мову і з похмурою підозрілістю глянула на співрозмовника. — А чому це вас зацікавила ця вілла? Може, й ви з тих, що никають біля неї? Ах, тут ступали ноги дуче, ах, тут вправлялася на роялі і співала бідолашна Петаччі!.. Тьху на них! Клац, клац апаратами, а чого, спитати, клацати? Неприкаяні душі страчених не сфотографуєш.
— Які душі? Щось ви кажете незрозуміле
— Та їхні ж… — Господарка пансіонату нахилилась до Вайса і пошепки вела далі: — Святий хрест, сама бачила, як уночі там блукали якісь вогники! І не одна я, бо таке траплялося не раз і не два. Ну, самі зважте, хто б міг там блукати опівночі? На віллі ж ні цурочки, з якою ж метою хтось туди полізе? Це Він і Вона ходять, гнані власними гріхами…
Вайс недовірливо посміхнувся, та, враз збагнувши, що таке тлумачення подій на віллі йому на руку, глибокодумно зауважив:
— Багато незбагненного є на світі, синьйоро! Тішимо себе думкою, що все осягнули, а насправді… — Вайс покрутив головою і зітхнув.
Зітхання було щиросердим. «А що, коли хтось мене випередив? — майнуло в думці. Та тут-таки він себе заспокоїв: — Якщо шукають у домі, то не знають про огорожу, куди замурували дорогоцінні листи». Проте слід поквапитись. Цієї ж ночі приступити до пошуків. От тільки: як винести з собою знаряддя? Свердло з міцної сталі ніж можна покласти в кишені, невеличкий лом сховати під плащем. А як бути з щупом? Певно, листи сховано в якомусь металевому ящику чи футлярі; щоб їх не пошкодила волога, отже, без щупа не обійтись. Вихід єдиний — винести його в чемодані. Удати, ніби виїхав пароплавом оглянути озеро, а самому з чемоданом причаїтись у гущавині садка, може, в якомусь льосі, напевне, при віллі такий був. Треба зараз-таки піти на розвідку.
Спроквола Вайс пройшовся по головній вулиці містечка, поблукав біля пристані. Зеленкувата біля берега вода билась об причал. Далі озеро було блакитного кольору, а ще далі — насиченого синього. Кілька туристів сиділи з мольбертами вздовж берега. На невеличкому катері, що вже відійшов, увімкнули репродуктор, і полинула мелодія задиристої, веселої пісеньки. Ті туристи, що залишилися на березі, махали від’їжджаючим хусточками, дехто взявся фотографувати катер, причал, легенькі прогулочні яхти з трикутниками вітрил. Проти сонця вони здавалися сліпучо-білими і ефектно вирізнялися на синьому тлі неба й озера. Ця святкова картина дратувала Вайса, чомусь навіть ображала. Ач, вирядились, випендрюються один перед одним, шкірять зуби, сміючись. З кулемета по них! Падлюки, сволота… Потрапили б ви мені до рук трохи раніше, в Заксенхаузені. Через фабрику Маркуса Пельца пройшла не одна сотня такого наброду. Пройшла, та не вийшла. Було на кому відвести душу.
Непереможна сила тягла Вайса до вілли. Однак пити хотілося так, що напівдорозі він мусив зайти в тратторію промочити горло склянкою вина. Тут теж юрмилася купа нероб. Порозсідалися з таким виглядом, ніби навічно прикипіли задами до стільців, ніби нема іншої роботи, ніж жлуктати вино та правити теревені. Особливо злостила трійця молодиків, що сиділа через столик від Вайса. Один з них, високий кремезний парубійко, глузливо глянув на нього, щось сказав своїм товаришам, ті озирнулись і зайшлися реготом. Не відчуваючи смаку вина, Вайс спорожнив кухоль і підвівся. Тамуючи лють, він прямував до виходу з єдиною думкою — якнайскоріше забратися звідси. Та коли він проходив повз столик, за яким сиділи ті троє, кремезний виставив уперед ногу. Перечепившись, Вайс заточився і не впав лише тому, що йому пощастило вхопитися за плечі білявого юнака, який сидів спиною до проходу.
— Ти чого на людей кидаєшся? — прохрипів кремезний, схоплюючись на рівні ноги.
— Ви навмисне мене перечепили. — Вайс силкувався говорити спокійно, бо сили, він бачив, були нерівні, до того ж усі троє добре впились.
— Ти дивись під ноги, а не копиль носа! — вигукнув білявий, теж схоплюючись з місця.