Зброя вогню
- Автор: Завітайло Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-82-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зброя вогню». Краткое содержание книги:
Зненацька знову почулося виття, і тисячі вогників висипали з лісу.
— Що це? — здивувався Козодій.
— Очі, — похмуро відповів Андрій, — тисячі очей.
Вогники стрімко наближалися.
— Тримати стрій! — гаркнув Дорош. — Підпустити до шанців!
— Запалюй стріли! — скомандував Андрій.
Козаки опустили луки зі стрілами вниз. Мурко вискочив з лівого краю шеренги і махнув рукою, ніби прицілюючись.
— Кулька! — крикнув він.
З його ручки вилетіла вогненна куля завбільшки з яблуко, і, пролетівши низом уздовж шеренги, запалила опущені стріли. Нечисть наближалася.
— Ближче, — голосно, але спокійно сказав Дорош, — ще ближче, Андрію.
— Ще кілька секунд, отамане!
І ось полум’я багать уже вихопило з темряви огидні фігури вурдалаків, що скакали верхи на величезних перевертнях. Слідом за ними чорною стіною йшли вампіри.
— Давай! — скомандував Андрій.
Стріли зринули в небо і, окресливши дугу, опустилися за ворожими рядами. Відразу ж спалахнула земля під ногами нечисті. Це загорілась розлита козаками смола.
— Вогонь! — ревнув Дорош.
Козаки дали залп. Перевертні закрутилися в повітрі, скидаючи вурдалаків, але юрба по інерції продовжувала мчатися вперед. Козаки стріляли без упину, але перевертні, хоч їхні ряди вже помітно поріділими, все одно наближалися, очевидно, готові до такої зустрічі.
— Наших робота, — невдоволено пробурчав Дорош.
— Вампіхи на лінії колів! — голосно крикнув Нікель. — Вивільнити пхужини!
Кілька козаків смикнули за мотузки, що тяглися в степ. Заклацали пружини, і осикові коли піднялися під гострим кутом. Вампіри з ходу почали напорюватися на них і розсипатися снопами іскор. Але передні ряди перевертнів усе-таки прорвалися до шанців. Вурдалаки-вершники повихоплювали з-за спин короткі мечі і кинулися на козаків.
— За шаблі! — скомандував Дорош.
Задні ряди кинули рушниці і ринули в степ до своїх коней. Мефодій уже сидів верхи.
— По конях, братчики! З лівого флангу заходь! Рубай їх!
І Мефодієва сотня, обскакавши шанці з лівої сторони, клином врізалася в ряди вампірів. Характерники Андрія продовжували сипати стрілами у ворога, і жодна з них не пролітала мимо цілі. Сімка нечисті стояла на краю правого флангу.
— Захаз почнеться, — проскрипів ґном, тримаючи свій бойовий топір.
Раптом уперед вискочив Мурко.
— А ось вам кульки! — заверещав він і почав запускати вогненні кулі у юрмисько вампірів, від яких ті моментально загорялися, як свічки.
Ряди вампірів добралися до дружин Андрія. Осатаніло шкірячи ікла, бризкаючи слиною, люто розмахуючи шпагами, кинулися вони на козаків.
— Давай! — скомандував Андрій.
Характерники відкинули вбік луки, подіставали з кишень якісь мішечки і кинули їх у палаючу смолу.
Всю дружину Андрія вмить огорнув дим, який тут-таки розсіявся. Вампіри й перевертні на мить сторопіли.
На місці, де щойно стояв один характерник, тепер було уже двоє. Єхидні усмішки грали на їхніх обличчях. Один з вампірів кинувся і простромив характерника шпагою, але клинок, пройшовши крізь нього, лише розвіяв оманливу постать характерника, зате двійник свиснув шаблею, і вампір запалав, мов смолоскип. Почалася безжальна різанина. Мало тямущі у військовому мистецтві, вампіри племен не могли завдати козакам нищівних ударів і гинули сотнями від козацьких шабель.
Мефодій же зі своєю сотнею прокладав «дорогу» крізь верескливу юрбу. Топтали копитами, рубали шаблями. В центрі, коло самих шанців, рубалися козаки Дороша з перевертнями і вурдалаками. Тут серед козаків уже були втрати. П’ять козаків розірвані на шматки, ще з десяток корчилися від жахливих ран. На правому фланзі рубалася біла погань разом з характерниками. Величезний вершляг Кулаки трощив кісти, зносив голови. Шабля Жменьки сичала змією, під її ударами вампіри падали, як трава під косою. Пліч-о-пліч билися Нікель і Никодим, Козодій і Вітряк, Коник і Мурко, який не переставав запускати вогненні кулі. Гапка робила те ж саме — не дарма Мурко навчав її древніх знань свого народу.
Нападників ставало все менше й менше.
— Перемога! — кричав Дорош, а козаки підхоплювали його радісний крик.
— Стривай, Дороше! Це ще не перемога! — крикнув йому Андрій.
Від лісу насувалися нові сила нечисті. Тисячі червоних вогників мигтіли в темряві. Основні сили погані ринули в атаку.
Андрій мимоволі задивився, якими рівними рядами ця хвиля накочувалася на них, і не помітив, як величезний, чорний, як ніч, перевертень з одноруким вурдалакою на спині кинувся на нього.