Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
83. Uri Ra’anan, «Introduction» in Uri Ra’anan, ed., The Soviet Empire: The Challenge of National and Democratic Movements (Lexington, MA: D. С Heath, 1990), x.
84. Agence France-Press, 15 January 1999.
85. С. Б. Чернышев, ред., Иное.
86. Владимир Пастухов, «Будущее России вырастает из прошлого. Посткоммунизм как логическая фаза развития евразийской цивилизации», Полис, N№ 5–6 (1992).
87. «Похороны Николая II — событие номер один во всем крещеном мире». Аркадий Соснов, «Нелюбовь к отечественным гробам», Огонек, № 28 (13 июля 1998).
88. Повідомлення Пенні Морвант (Penny Morvant) у OMRI Daily Digest, 1 September 1995.
89. Davies, 1984, 89.
90. Д. С Лихачов, огляд праці Б. Д. Грекова «Культура Киевской Руси», Исторический журнал, т. 1/2 (137/138) (1945), 89–90.
91. Неповний перелік включає Розу Люксембург, Дж. А. Гобсона, Ґабріеля Колко, Дж. А. Шумпетера, Ганну Арендт, Пола Кеннеді, Вільяма Еплмена Вільямса, Ноама Хомскі (Chomsky), Говарда Зінна, Валтера Лефебра. Said, Culture and Imperialism, 5.
92. Валерия Новодворская, «Бросайте за борт все, что пахнет кровью», Новое время (сентябрь 1996). Переклад: «Steven Clancy, «Throw Everything Overboard That Smells of Blood.» Sarmatian Review 17, no. 3 (1997), 482.
93. E. J. Hobsbawn, Nations and Nationalism since 1780, 2d rev. ed. (Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1990), 65.
94. Американський економіст Пол Марер (Paul Marer) доводив, що Росія підтримувала економічно нежиттєздатні центральноєвропейські країни. Paul Marer, Dollar GNPs of the USSR and Eastern Europe (Washington, DC: Johns Hopkins Univ. Press, 1985); Paul Marer, ed., East European Integration and East-West Trade (Bloomington, Indiana Univ. Press, 1980); і Paul Marer, Soviet and East European Foreign Trade (Bloomington, Indiana Univ. Press, 1972).
95. William С Fuller Jr., Strategy and Power in Russia, 1600–1914 (New York: Free Press, 1992).
96. У 1995 p. було створено дев’яносту «автономну» провінцію навколо аеродрому Байконур і міста Ленінська, орендованих у Казахстану на 20 років. З другого боку, Чечня прагне стати незалежною, що знову зменшує кількість провінцій до 89.
97. Збігнєв Бжезинський в своєму інтерв’ю Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода, яке він дав у 15 вересня 1998 року, висловив припущення, що Російську Федерацію буде реорганізовано в конфедерацію, до складу якої входитимуть власне російські землі, розташовані в європейській частині Росії, центральний регіон Сибіру та Далекий Схід.
98. Christian Caryl, «Russia’s Tough Guy,» U. S, News and World Report Online, 21 September 1998.
99. Paul Goble, «Can Russian Diplomacy Hold Russia Together?» Radio Free Europe / Radio Liberty, 23 September 1998.
2. НАРОДЖЕННЯ ІМПЕРІЇ
Перший архів культурних описів, що починають визначати росіян як успішних засновників імперії, складається з російських романтичних літературних творів про Кавказ. Літературні образи мешканців Кавказу, що містились у цих творах, сприяли встановленню основних правил російської літератури і формуванню російського самовідчуття та вплинули на ставлення до кавказців. Романтизація колоніалізму в творах Пушкіна й Лермонтова мала свої паралелі в орієнталістській літературі Західної Європи. Однак, якщо для західного орієнталізму визначальними були переважно твори описово-роз’яснювального змісту, то в Росії головну роль відігравали поети і прозаїки. Описові твори на кшталт орієнталістських обмежувалися секретними документами та меморандумами, підготовленими російськими дипломатами для царської влади 1.
Те, що цей літературний архів був створений відносно пізно в російській імперській історії, зумовлене специфікою російського культурного розвитку, що запізнювався у порівнянні з процесом територіального розширення. Перед тим, як Пушкін і Лермонтов з’явились на літературній сцені, Росія не була достатньо освіченою, щоб трансформувати імперський досвід в авторитетні тексти. У Московії XVI і XVII століть світська література була бідною, і культурні записи були значною мірою релігійними, писаними мовою і абеткою, що їх розуміли лише декілька сотень осіб у державі. Одна з кількох світських праць цього періоду, книжка з правил домашнього господарства під назвою «Домострой», зосереджена на індивідуальних домашніх справах, а не на суспільстві чи політиці 2. Перша частина «Домострою» повчає читача, як вірити в Бога та шанувати царя, а решта присвячена сімейним стосункам і домашнім повсякденним справам, як-от маринування огірків на зиму 3. Однак паралельно з таким, позбавленим гегемонізму, баченням світу існувала секретність, яку оберігали кілька царів, стосовно завоювання Сибіру — голландський мандрівник Ісаак Масса (Isaak Massa) розповідає про це в своїй книжці про Росію 4. Частково через цю секретність завоювання Сибіру в XVII столітті не мало великого літературного розголосу, і письменницьке бачення своєї країни далі було ізоляціоністським, замкнутим на собі і стриманим.
У середині XVII століття відбувся значний наплив у Москву письменників із Київської Академії, які знали польську, російську та рутенську (українську) мови й представляли в Росії західноєвропейські літературні жанри. До цього часу польська мова та латина були єдиними «західними» мовами, відомими московитам. Ідея домагання панівного становища поміж східними слов’янами, не кажучи вже про всіх слов’ян, здавалась чужою для менталітету московитів 5. Лазар Баранович, який здобув київську освіту, в 1672 р. присвятив дві свої праці польською мовою синам царя Олексія Михайловича. В листі до царя він писав: «Я написав ці праці польською мовою, тому що знаю, що Ваш син Федір Олексійович може читати не тільки нашою мовою, але й польською… Я присвятив [мою іншу книжку] Вашому синові Івану Олексійовичу, тому що знаю, що члени Вашої Державної ради також читають польські книги із задоволенням» 6. У той час польська світська література була багатою і витонченою порівняно з російською, хоча й не такою розвиненою, як західноєвропейські літератури; вона сформувала перший і значний міст між літературами Московії і Західної Європи. У намаганні стерти з пам’яті цю залежність російської літератури історики пізніше по-новому інтерпретували перехідний період XVII століття, підкреслюючи контакти із Західною Європою XVIII століття і замовчуючи українсько-московські та польсько-московські контакти, що мали місце раніше 7.