Гордість і упередженість

Її дочки мовчки слухали цей душевний вилив, прекрасно усвідомлюючи, що будь-яка спроба урезонити й заспокоїти матір лише збільшить її роздратування. Тому вона говорила і говорила, і ніхто з них її не перепиняв, аж доки до них не приєднався містер Коллінз, котрий увійшов до кімнати з виглядом іще більш статечним, ніж зазвичай. Забачивши його, місіс Беннет звернулася до дівчат:

— А зараз усі ви, чуєте — всі! — замовкніть, а ми з містером Коллінзом трохи поговоримо сам на сам.

Елізабет потихеньку вийшла з кімнати, слідом за нею вирушили Джейн та Кітті, але Лідія вперлася, твердо вирішивши почути все, що зможе; а Шарлотта, затримавшись спочатку через чемність містера Коллінза, котрий побіжно поцікавився, як почуваються вона та її родина, а потім — через власну допитливість, вдовольнилася тим, що відійшла до вікна та удала, наче нічого не чує. Тож трагічним тоном місіс Беннет почала очікувану розмову:

— О, містере Коллінз!

— Шановна пані, — відповів він, — давайте більше ніколи не будемо згадувати про цю справу. — Я далекий од того, — продовжив він голосом, у якому звучало невдоволення, — щоб засуджувати поведінку вашої дочки. Здатність змиритися з неприємністю, якої не можна уникнути, є обов'язком усіх нас, і особливо — обов'язком молодого чоловіка, котрому, як мені, пощастило змолоду обійняти високу посаду, тож мені хочеться вірити, що я вже змирився. Можливо, чималою мірою цьому посприяв сумнів у тому, що я був би цілковито щасливою людиною в тому разі, якби моя прекрасна кузина удостоїла мене честі вийти за мене заміж, бо я часто помічав, що смирення ніколи не буває таким повним, як тоді, коли втрачене благо починає втрачати в наших очах якусь міру своєї привабливості. Шановна пані, сподіваюся, ви не вважатимете моєю неповагою до вашої родини те, що я припиняю претензії на руку вашої дочки, шанобливо не попросивши вас та містера Беннета застосувати вашу батьківську владу на мою користь. Одначе боюсь, що моя поведінка може викликати осуд через те, що я прийняв відмову з уст вашої дочки, а не від вас особисто. Та всім нам властиво помилятися. Бачить Бог, весь час, поки вирішувалася ця справа, я тільки хотів, аби було як краще. Мій намір полягав у тому, щоб здобути собі приємну й доброзичливу супутницю життя, належним чином врахувавши при цьому інтереси вашої родини, і якщо у моїй поведінці було щось гідне осуду, то прошу мене вибачити.