Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Мартін віджимається на шведській стінці, Мірка при цьому б’є його по грудях і спині ракеткою для пінг-понгу доти, доки зникають рештки рудої висипки.
Музика. Мірка й Мартін кланяються й легким пружним кроком зникають.
— Ви дивилися передачу «Медична консультація», яка виходить в ефір щочетверга. А тепер надаємо слово нашій студії у Брно, яка приготувала для вас повторення популярної оперети «Перли панни Серафінки».
В останній тиждень перед Різдвом усі мешканці впорядковували місто. Вантажні машини, платформи, трактори й причепи всіх підприємств, об’єднані в одну колону, яка безупинно вивозила до вугільних шахт за містом бежевий пил.
Взявши граблі й лопати, ми зібралися на підприємствах, центрах ТСЗ або просто на вулицях перед своїми будинками і енергійно взялися за роботу. П’ятдесят рук швидко навантажували машину, а доки вона поверталася, всі ми розчищали купи пилу, що меншали на очах…
Багато хто спочатку боявся вдихати цю гидоту, вживав марлеву пов’язку або хоча б змочував носовичок, проте за кілька днів це вже стало не потрібно, оскільки саме рух лікує гніду недугу… А руху в нас усіх тепер вдосталь, до того ж перебування на свіжому повітрі, очищеному першими морозами, а на роботі і вдома — у веселій компанії, в якій нема ні бажання, ані часу на перелякане споглядання себе в замкненій ванній.
Ніби у великому спільному садку, на вулицях мигтіли лопати, граблі, заступи й тачки, повертаючи місту привабливість (яку багато хто з нас уперто не визнавав). Всі вже по-дитячому нетерпляче дожидали Різдва, коли все повинно бути, як цукерочка, й дивувалися, скільки можна встигнути, якщо працювати з ентузіазмом.
Закінчивши прибирати вулиці, ми відразу взялися впорядковувати власні квартири, змінивши лопати на віники й ганчірки. Всі рачкували по підлогах та спиналися на вікна. Під час роботи ми жартували, мовляв, наші тіла перебувають у постійному русі, ми їмо просту їжу й потроху (все краще зберігаємо на Різдво), без пива (яке також ощадимо для свята), без сигарет (яких і досі обмаль) і міцно спимо в ненапалених спальнях. Це і є здоровий спосіб життя. Від рудих смуг, жил та шишок лишилися після кількох днів напруженої передріздвяної роботи тільки ледь помітні прищики.
До кінця тижня все місто прибрало ошатного вигляду, а майже в усіх нас очистилася шкіра. Але найдивовижнішим було те нове й світле, що протягом цих днів загального ентузіазму, самовідданості та рішучості з’явилося в кожному з нас. Добре, якби так лишилося назавжди.
Різдво… прибрані ялинки, сховані до часу подарунки, смажені коропи, запах ваніліну, сяючі очі дітлахів, очікування дзвоника в передпокої, час несподіванок, радощів і любові, старовинних колядок, давніх звичаїв, запалених свічок і бенгальських вогнів… З’являється сила-силенна наїдків, бутербродів, величезних тортів і салатів з майонезом, пляшок пива й вина, а ще горіхи, яблука, помаранчі, інжир, ананаси, ром, пунш, сливовиця, солодкі лікери (а також риб’ячі кістки, що застряють у горлі, підпалені гардини, шлункові корчі й напади жовчного міхура).
З раннього ранку 24 грудня кухні комунальних квартир (енергетичні обмеження ТСЗ діяли й далі) почали продукувати неймовірну кількість усіляких страв на різдвяні дні. Розжарені й перевантажені газові та електричні плити відпочивали по кілька хвилин, коли допечену гуску Бімонів спішно змінював щойно приготовлений різдвяний коровай Роганів, а шматок сирої свинячої грудинки Ріти Недомової нетерпляче насувався на ванільні рогалики, які Тіна Трнкова з любов’ю робила для Тібора.
Розпашілі жінки в бігуді збивали яйця, товкли горіхи й вимотували з себе нерви, а чоловіки у спортивних костюмах чистили коропів, підрізали ялинки і крадькома попивали пиво.
Увечері голова Станіслав Бімонь приніс до «клубу» комунальної квартири пластикову ялинку й запалив на ній різнокольорові лампочки. Але сьогодні «клуб», Звісно, нікого не цікавив: якщо не ввесь час, то бодай святвечір проведемо вдома. А натомлені жінки все носили й носили паруючі миски з вишуканими наїдками, щоб почастувати потім своїх рідних у сутінках промерзлих помешкань.
— Давайте потім посидимо разом у теплі й світлі, — запрошував їх Станіслав, присвічуючи в коридорі ліхтариком. Але всі відмовились, тож біля штучної ялинки в клубі він та Леона лишились удвох.
— Сподіваюся, ми теж не стовбичитимемо тут цілу ніч! — сказала по вечері Леона.
— Може, всі ще повернуться…
— Дуже їм цікаво дивитися на нашу зелену синтетику, коли в кожного — справжня ялинка, яка виросла в лісі. Хіба не можна було запалити бодай одну справжню свічку?