Завоювання Плассана

— Справді?.. Тоді, якщо пані нічого не має проти і якщо це нікому не заважає…

— Ну, мамо, зіграйте партію, — повторив абат Фожа рішучішим тоном.

— Гаразд, — нарешті відповіла вона, — я охоче зіграю… Тільки мені доведеться пересісти на інше місце.

— Аякже, це неважко, — сказав зраділий Муре. — Поміняйтеся місцями з вашим сином. Пане абат, зробіть ласку, сядьте біля моєї дружини, а пані Фожа сяде отут, поруч мене… От, бачите, як тепер добре.

Таким чином священик, який спочатку сидів навпроти Марти, з другого кінця столу, опинився поруч неї. Вони неначе лишилися на самоті, бо партнери присунули свої стільці, щоб почати бій. Октав і Серж тільки-но пішли в свою кімнату, Дезіре своїм звичаєм спала, поклавши голову на стіл. Коли вибило десяту годину, Муре, який програв першу партію, нізащо не хотів іти спати; він вимагав реваншу. Пані Фожа поглядом порадилася з сином, потім з властивим їй спокійним виглядом почала тасувати карти. Абат тим часом перекинувся кількома словами з Мартою. Цього вечора він розмовляв з нею про незначні речі, про господарство, ціни на харчі, про турботи, яких завдають діти. Марта люб’язно відповідала, підводячи час від часу на співрозмовника свій ясний погляд і надаючи всій розмові властивої їй самій розумної стриманості.

Було близько одинадцятої, коли Муре з легкою досадою кинув карти.

— Знову я програв, — сказав він. — У мене за весь вечір не було жодної хорошої карти… Завтра, може, мені більше пощастить… До завтра, правда ж, пані?

Коли абат Фожа почав відмовлятися, кажучи, що вони не хочуть зловживати їхньою гостинністю і не можуть турбувати хазяїв щовечора, Муре вигукнув:

— Але ви зовсім не турбуєте нас, ви робите нам велику приємність… До того ж я програв, хай йому біс, і пані не може відмовитись зіграти зі мною ще кілька партій.

Коли вони, нарешті прийнявши запрошення, пішли нагору, Муре довго буркотів, пояснював, чому він програв. Він лютував.

— Стара грає гірше за мене, я певен у цьому, — казав він дружині. — Тільки, ой, які в неї очі! Можна подумати, що вона шахраює, слово честі!.. Завтра треба буде простежити.

Відтоді щодня абат Фожа з матір’ю спускалися вниз провести вечір з родиною Муре. Між господарем і старою панією починалася запекла баталія. Здавалось, вона глузувала з нього, давала Муре виграти рівно стільки, щоб не довести його до відчаю; це викликало в ньому глуху лють, тим більше, що він хвалився, ніби дуже добре грає в пікет. Він мріяв про те, щоб день у день побивати її, не дати їй виграти жодної партії. Вона зберігала свою надзвичайну холоднокровність, її грубе селянське обличчя лишалося завжди непроникним, великі руки тасували карти з силою і розміреністю машини. Щовечора, о восьмій годині, вони сідали обоє на своєму боці стола і поринали в гру.