Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
— Розквіт династії Манденг був апофеозом державного розвитку чорного континенту, — бринів глухою напругою старечий голос Подестри. — Всі племена банту підлягали їй, світ древніх схиляв голову перед великими темношкірими володарями.
Ріхтер дивився зачарованими очима на старого президента, і побожний страх проймав його душу. Ніби бачив він перед собою злиття двох рік: древності й молодості. Струмені їхні бурунились, ставали на двобій, гриміли виплесками, хлюпались у береги, але, зрештою, молодий, світлий струмінь долав чорну хвилю минулого, і по безкраїй, осяяній сонцем савані плинув могутній, радісний потік. Він дзвенів голосами молодої Африки, загонисто сміявся в екстазі звільнення й щастя.
Очі Подестри теж сміялися. Ніби й не вони оце з фанатичним поривом спалахували при кожному слові, при кожній згадці про славу древньої Африки. Нове світло горіло в тих очах, новий вогонь поривав юнацьке серце президента.
— Минуле не принесло нам ні слави, ні багатства, говорив він уже зовсім іншим, рівним і спокійним голосом. — Нові герої підняли меч боротьби. Кров Лумумби, страждання його народу пробудили до нового життя оповиту чадом самозаклания, розтоптану Африку рабів. Чорні спини розігнулися до ясного сонця, змели з свого небозводу жахливу, жорстоку зорю колоніалізму, ту саму «Білу зірку», якою марять тепер вчорашні володарі континенту.
На третій день Ріхтер переселився в столичний готель, туди ж переїхали й радянські інженери. Дні тепер були наповнені клопотами, біганиною по міністерствах, експертних комісіях, приватних фірмах, гонитвою за міфічним «золотим руном», яке мав привезти своєму шефові тямущий інженер.
Аж перед самим від'їздом Ріхтера запросили на вілл Подестри. Там він зустрів і Крижанич. Трішки засоромився свого вигляду: був блідий, виснажений, в сірому закіптюженому костюмі.
— Бачите, став комерсантом, — спробував виправдатися. Але вона була схвильована своїм.
— Ну, як вам подобається синдикат? — трясучи Ріхтерові руку, пальнула йому в Лице. — Тепер можете конструювати, що хочете.
— Не знаю, про що ви говорите…
— Як не знаєте? — вигукнула Ганка. — Всі сьогоднішні газети кричать про це.
— Я газет не читаю вже півмісяця.
— Блискуча ознака ділової активності, пане інженере.
— Ну, то розкажіть, що там!
Ганка розповіла: за ініціативою ООН в Брюсселі засновано Всесвітній Аеросиндикат. Учасники його — в члени Організації Об'єднаних Націй. Фонди — десять процентів відрахувань від сум, які йшли раніше на конвенцій озброєння. В ньому можуть брати участь, крім уряді також приватні фірми. Прибутки розподілятимуться згідно з кількістю акцій, але керівництво справами — в рука контрольної ради. Рішення приймаються за більшістю голосів. Остаточний голос — за генеральним секретарем ООн.
— І вас захоплює ця капіталістична фірма? — іронічно посміхнувся Ріхтер.
— Мене захоплює мета синдикату, — відрубала завзято Крижанич. — Синдикат бере в свої руки міжконтинентальне сполучення. ВАС матиме значні грошові фонди, і головне — ВАС проголошує свою рішучість сприяти технічному прогресові, залучати до співробітництва найкращі світові фірми й заводи, будувати нові кораблі… Це ж казкова перспектива, Ріхтере. Це, якщо хочете знати…
— Я все знаю, все, все знаю! — зрадів Ріхтер. — Дайте газету! — Він пробіг очима по закордонних телеграмах і, одразу ж заспокоївшись, повернув газету Ганці. — Здається, я можу їхати додому. Моя місія виконана.
Хтось дружньо взяв його за лікоть, повернув обличчям до себе. На Ріхтера глянули примружені очі старого президента.
— Думаю, що ваша місія тільки починається. — В голосі президента почулося тепле заохочення. — Тепер слово за технічним генієм великих держав. Передайте Вальтерові Кірхенбомові, що Африка жде від його фірми першого реального кроку. Не тільки жде — вимагає! — Очі старого посуворішали. — Буду відвертим: ідея синдикату — наша, тобто… моя. Африка найбільше виграє від її реалізації. Тож не шкодуйте сил, пане інженер. Нас розділяють великі відстані в часі і в просторі. Ми просимо: зруйнуйте їх! І зруйнуйте якомога швидше!
«ЛЕВІАФАН» — РАКЕТНА БАЗА?
Ріхтер завів машину в гараж і, обтяжений думками, з непевним настроєм пішов у місто. Рівно о першій на нього завжди чекає столик у барі «Під трьома орлами». Дідусь-кельнер, мабуть, давно виглядає його.
Двері до бару розчиняються з мелодійним дзвоном, Ріхтер швидко входить досередини. Віддавши в гардеробі плаща, прямує в свій куток. На душі — дивна тривога. Той випадок біля аеропорту досі ще не вивітрився з його пам’яті. Недобрі передчуття тиснуть груди.