У країні ягуарів
- Автор: Молнар Габор
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «У країні ягуарів». Краткое содержание книги:
Чимало небезпек чатували в тропічних хащах на сміливого мисливця й колекціонера. Але прагнення будь-що вивчити цей таємничий, звабливий край заохочували до подорожі. Спочатку в складі експедиції, а потім сам Г. Молнар побував у багатьох ще не досліджених районах бразільських джунглів.
У своїй книзі автор розповідає про цікаві пригоди, що трапилися з ним у джунглях, про труднощі, які йому доводилося долати, про боротьбу з тропічними хворобами, хижими звірями та зміями, яскраво описує тваринний і рослинний світ цього краю.
Чим глибше забираюся в джунглі, в цей надзвичайно красивий, незайманий світ, тим з більшою жадобою шукаю щось нове і цікаве, і воно, наче світло, веде мене все далі й далі в нетрі.
Зелений, чудовий світ щохвилини готує мені якісь несподіванки. Хто скуштував цього нелегкого життя, той, незважаючи на труднощі, не відмовиться од нього. Малярія, спека, зливи і втома, невдачі колекціонера і мисливця — все це тимчасові явища. Адже, їдучи по второваному шляху, колесо воза теж іноді наскакує на камінь. Колесо підстрибне, віз струснеться, а далі котиться знову рівно.
Цілими годинами я можу спостерігати мурашку чи жука, дивуючись терпінню, з яким вони долають труднощі.
Часом, стоячи на березі струмка, слухаю хлюпіт хвиль. Перед моїми очима пропливають риби, іноді промайне величезна анаконда. Та я навіть не поворухнусь.
Навіщо? Адже я все одно не зможу витягти з води шести-восьмиметрову змію.
Звуки, що линуть з невидимих джерел, створюють в моєму уявленні цілі картини.
До пізньої ночі, засвітивши карбідний ліхтар, сиджу за щоденником. Надворі темно, все зливається у чорний колір, нічого не видно. Хвиля вітру, що промчала по долині струмка, принесла приємну прохолоду. Повітря посвіжішало.
Насувається буря. Блискавки пронизують небо. Десь далеко вдарив грім і луною прокотився по джунглях.
Я кладу перо. Треба швиденько прибрати все на стоянці. Карбідний світильник неспокійно блимає. Квапливо все зв'язую, закріплюю і вношу під накриття, щоб злива чого не зіпсувала. Грім зливається в постійний гуркіт. Усе навколо шумить і гуде. Сильний вітер заносить під навіс листя, зірване з дерев.
Нарешті, все на місці. Роботи було не багато, бо я завжди готовий до бурі. Вогнище не погасне: воно під навісом.
У чорному небі спалахують яскраві блискавки, і на мить стає світло, як удень. А потім знову все поринає в чорну темряву, чути тільки, як шумить ліс. Щохвилини оглушливо гримить грім, і здається, ніби весь світ ось-ось розколеться. Вітер шарпає джунглі, немов силкуючись заглушити грім. Тріск від падіння вивернутих з корінням дерев тоне в загальному шумі. Вітер шалено шарпає пальмове листя на моїй покрівлі. Чого доброго зірве її і жапи з човна разом з перекладинами.
Незабаром до всього домішується й шум дощу. Вітер задуває під навіс бризки. Джунглі аж гудуть. Згодом дощ переходить у страшенну зливу, крізь яку невиразно видно навіть світло блискавок. По пальмовій покрівлі наче чорти танцюють. Я підкидаю у вогонь сухого хмизу. Маси води з шумом падають на джунглі, на листя, на покрівлю, на клітки і змивають на своєму шляху все, що можуть.
Температура різко знижується. За чверть години знизилась градусів на двадцять. По спині пробігає холод, і я надіваю на себе дві сорочки.
А за навісом шалено лютують сили природи, небесний бій не вщухає. Крізь пальмове покриття вода протікає прямо на мене і на речі. Я стурбовано дивлюсь на покрівлю. Треба було густіше вшивати її.
Крізь густу завісу дощу нічого не видно. Я знаю, що змії в клітках дуже неспокійні та й шкури намокнуть. Але нічого не можу вдіяти.
Майже дві години тривала ця страшна небесна війна. Буря вщухла, а на темний ліс ще довго падав тихий, густий дощ.
Карбід уже майже вигорів у ліхтарі. Я лежу в мокрому гамаку, милуючись страшним величним видовищем, яке може влаштувати тільки могутня природа. Ковдра теж мокра. Позіхаючи, розминаю задублі пальці. Завтра в мокрому лісі під шум краплин буде добре полювати.
До шостої години ранку ще можна поспати. Сон приходить до мене так швидко, як щойно буря в джунглі.
Улітку, кілька місяців тому назад, я записав у щоденник: «Блакитний небозвід — мов гаряча піч». Тепер ця гаряча піч ще й оповита сірими хмарами, і в лісі просто задуха. Давно вже я не бачив неба.
А втім, в одному місці, на дереві, я помітив пляму, схожу на небесну блакить. Це були яйця інамбу.
Інамбу — великий птах, лісова курка. М'ясо і яйця інамбу дуже смачні. Присівши навпочіпки, я шукаю очима дику курку і півня, але їх ніде не видно. Це дуже цікаві птахи. Курка інамбу несеться, а півень висиджує курчат.
Підходжу до гнізда і простягаю руку до яєць. Вони холодні. Значить, півень і курка втекли не від мене. Гніздо покинуто давно. Яйця, мабуть, уже тухлі, але ще не втратили красивого блакитного кольору. Я ніяк не можу намилуватися їхнім забарвленням.
Вирішив яйця забрати з собою.
Господарі гнізда, безперечно, загинули. Їх, мабуть, зжер удав, ягуар, дикий кіт або інший хижак.
Витягаю зелений сачок і обережно складаю в нього усі сімнадцять яєць. Доводиться повернутись на стоянку. Іду дуже обережно, щоб не розбити жодного яйця, інакше одяг страшенно смердітиме.