Чому дзвенять цикади
- Автор: Тиховская Татьяна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чому дзвенять цикади». Краткое содержание книги:
Олена залишилась сама. Тобто, з Вовчиком.
Він був занадто вигадливим на свої роки. І з того вигадування постійно траплялися якісь казуси. Не завжди щоб невинні.
Якось він дав Олені сірникову коробку і наказав притулити до вуха. Олена не без побоювання підкорилася. Там чутно було якесь шарудіння, писк. «Що воно таке? Джміль, чи що?» — «Мамо! Та це ж радіоприймач! Сам зібрав!».
А іншим разом Олену викликали до школи. Викликала навіть не класна керівниця, директорка. Дисципліну вона завела в школі, як в армії, якщо не кращу. Кілька поколінь учнів, які вже давно самі стали батьками й привели своїх дітей до своєї школи, так і не припинили побоюватися опинитися у кабінеті директорки.
Директорка мигнула на Олену осудливим поглядом і без передмови сказала як відрубала:
— Ваш син у лікарні!
Оленка ще не встигла оговтатися від такої оптимістичної новини, як на додаток почула:
— Сам же й винний! Дякувати Богові, що інші школярі не постраждали.
І розповіла. В кабінеті хімії перед самісіньким уроком Вовчик запропонував випробувати на вибуховість карбід кремнію. Тих, хто побоювався, він запевнив, що речовини візьме зовсім трішки.
Сказано — зроблено. Взяли пробірку, насипали дрібку речовини, хлюпнули води. І почали чекати. А воно нічого! А коли сполука почала загрозливо сичати, в кабінет увійшла вчителька.
Вовчик закрив пробірку рукою. А потім несамовито закричав.
Директорка провадила далі своїм незмінним менторським тоном:
— Воно не дивно! Аби ж був батько, аби повчив уму-розуму! А так…
Оленка кинула погляд на директорку: та хоч зрозуміла, що влучила в найдошкульніше місце? Чи навмисно так зробила?
Оленка поралася у дворі. Біля хвіртки назовні стояв Только, місцевий Дон Жуан і за сумісництвом вантажник з продмагу. Стояв довго, терпляче. Переминався з ноги на ногу. В руках тримав кульок, згорнутий з цупкого паперу.
Оленка, коли зрозуміла, що то він не випадково паркан підпирає, нарешті озвалася:
— Добридень. А ти на кого чатуєш? Навіщо прийшов?
Только як міг галантно сказав:
— Ось, приніс найвродливішій дівчині на селі найсмачніші цукерки. «Мишко клишоногий»! Шоколадні! Тільки-но в сільмаг привезли!
Оленка неабияк здивувалася:
— Ото більше нема кого пригощати? В селі ж повно неодружених дівчат!
Только підхопив:
— Дійсно, повно! Але ж куди серце лежить, туди й око біжить.
— Від кого найменше чекала уваги, так то від тебе! То вже заходь, як прийшов, — зіронізувала Оленка, та у двір запросила.
Только зайшов, окинув оком подвір’я, наче з-за паркану не було видно, і з місця в кар’єр повів:
— Може, в суботу сходимо в палац культури на новий фільм? Там привезли американську комедію, «Тутсі». Кажуть, нарегочешся досхочу.
— Дякую. Та мені зазвичай ніколи. Стільки роботи! І в хаті, й у дворі! Але все одно дякую!
Только запопадливо запропонував:
— Так я і допомогти можу! З руками вродився і силою Бог не обійшов.
— Ох, Только, Только! І чого ж ти до мене підлабузнюєшся? Ніяк не зрозумію.
— Що ж тут незрозумілого? Закохався. Так як щодо фільму?
Олена відмовила.
А перед сном розпустила косу, роздягнулася й довго дивилася на себе в дзеркало. Потім ковзнула поглядом кругом себе. На стіні висів збільшений портрет Сашка.
Олена наче засоромилась його погляду, накинула щось на себе й скоромовкою проказала:
— Пробач, рідний! Що це зі мною? Мана якась. Не потрібний мені ніхто крім тебе!
Отут вона трохи хитрувала перед собою.
Только подобався жінкам. Олена не була винятком, хоча і знала, що він відбував покарання, попивав. Та подумки знаходила йому вибачення: важке дитинство, батько загинув на війні.
Далеко в своїх думках Олена не заходила. Та коли Только став таки до них вчащати, її відмовки ставали все менш переконливими.
Чи було б так, аби вона бодай раз підслухала розмову Толька з незнайомцем?
От і зараз за селом, заховавшись за кущами, сиділи просто на землі Только і Федір.
Федір вичитував Толька:
– І скільки ж я маю чекати? Ти ж погодився! Гроші взяв! То ж відпрацьовуй! В чому річ? Бачу ж, на дівок у тебе око набите!
— Та хіба ж на таких! В неї ж жодної жаринки немає! Куди простіше, коли дівчина сама підіграє тобі!
— Не починай бідкатися! Будь-яку можна звабити. А цю селючку й поготів. Одиначка, бідна як церковна миша.
— Сам спробуй, як такий розумний! — спересердя вигукнув Только.
Погляд Федора став важкий. Сказав тоном, від якого, здавалося, листя покрилися памороззю, а пташки впали на землю як мертві: