Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Ефект емісії щороку знижувався, і у всеросійських масштабах за тогочасними підрахунками вона дала прибутку 1920 р. 186 млн руб. золотом, тоді як 1919 р. — 386 млн руб., а 1918 р. — 525 млн руб. Незважаючи на колосальну емісію (лише за 1920 р. номінальна вартість грошових знаків в обігу зросла з 225 млрд до 1 трлн 168 млрд) вартість усіх грошей у золотому обрахунку, які були в обігу на 1 січня 1921 р., становила 44 млн руб. Емісійний вид податку перестав давати вагомі результати. Частка грошових податків у прибутках держави (звичайно, у всеросійському масштабі) 1920 р. становила 0,2 %.

У грудні 1920 р. в Наркомфіні РСФРР розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу. Комісія на чолі з С. Струміліним готувала пропозиції щодо заміни грошей «тродами» (трудовими одиницями). Документ, що розроблявся, назвали так: «Декрет РНК про трудову одиницю обліку в державному господарстві РСФРР». Інша комісія одержала завдання розробити заходи щодо скасування грошових податків. Вивчаючи представлений проект декрету, В. Ленін у цілому схвалив його і зауважив, що перехід до безгрошового продуктообміну є незаперечними.

Протягом 1920 — березня 1921 р. було ухвалено чимало постанов, які крок за кроком наближали суспільство до прямого комуністичного розподілу. Обмеження, а потім і ліквідація торгівлі та перехід у відносинах із селом на примусові заготівлі продуктів спричинили проблеми у забезпеченні харчами жителів міст. Системне її вирішення було започатковане декретом Раднаркому УСРР від 6 квітня 1920 р. «Про введення єдиної трудової пайки в містах і промислових центрах УСРР», виконуючи яку Наркомпрод УСРР 24 квітня ухвалив постанову «Про норми постачання населення міст і промислових осередків». Норми постачання коливалися від 7,5 ф. (1 російський фунт = 0,4095 кг) печеного хліба та 5 ф. картоплі в місяць для загальногромадянського пайка до 22.5 ф. хліба, 10 ф. картоплі, 7,5 ф. м'яса або риби, 3 ф. крупи, 1 ф. жирів, 1 ф. сухих овочів та 1,5 ф. бобів на місяць для робітників групи «а» (особи, зайняті фізичною працею). При цьому службовці (так звана група «б») отримували 2/3 від норм постачання групи «а». Свіжі овочі видавалися «в міру можливості у відповідних пропорціях». Діти до 5 років мали отримувати м'ясо, крупи, сухі овочі та боби за нормами групи «6», а від 5 до 16 років — групи «а» робітників, хліба і картоплі малята — 22.5 і 2, а старші — 30 і 15 ф. на місяць. Для «робітників особливо тяжких родів праці» надавалася додатково половина пайка робітників групи «а». Налагодити продовольче постачання жителів міст влада збиралася шляхом розвинення мережі громадських їдалень та забезпечення їх продуктами.

Вказані у постановах норми не виконувалися повсюдно. Та й не могли вони бути виконаними. Окрім того, значна частина мешканців міст тією чи іншою мірою перебували за межею такого постачання. Одним із наслідків директивного способу забезпечення продуктами стало поширення «мішечництва» (торбарства) — дрібної торгівлі продовольчими товарами, якою займалися мешканці міст з метою вижити в роки комуністичного штурму. Поняття утворилась від слова «мішок» («торба»), з якими ці люди подорожували з міста на село і там обмінювали або купували продукти. Радянська влада переслідувала таких людей як «спекулянтів», намагаючись боротися з ними адміністративними заходами. Однак насправді мішечники врятували чимало життів. Одним із негативних наслідків існування такого явища, як торбарство, була руйнація залізничного транспорту, адже саме залізничні потяги торбарі обліплювали з усіх сторін, щоб дістатися до місця призначення (див. вклейку, рис. IX). Мішечництво було закономірним результатом комуністичного будівництва, його реальною, а не вигадано-ілюзорною візитівкою.