Шенгенська історія. Литовський роман
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7942-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Шенгенська історія. Литовський роман». Краткое содержание книги:
Клаудіюсу згадалися слова Інґриди про те, що і вони можуть утекти з квартири так само легко та непомітно, як колишні сусіди. А куди втекти?!
Господар кав’ярні, смаглявий, схожий на турка або тунісця, підійшов, запропонував повечеряти. Курка з картоплею за три дев’яносто дев’ять. Клаудіюс ввічливо відмовився. У цей час дуже до речі в заклад зайшли кілька будівельників у синіх забруднених фарбою комбінезонах. Господар заметушився коло них.
Удома Клаудіюс розповів Інґриді про поляка, про те, як переконливо збрехав йому про її вагітність. Дівчина усміхнулася якось недобре, неприємно.
— А може, ти справді вагітна? — обережно спитав він.
— Я? І не сподівайся! Ось купиш будинок або квартиру, роботу постійну знайдеш, тоді можна буде і помріяти!
Останні слова вона вимовила майже ніжно, чим заспокоїла Клаудіюса.
Правда, мрії про купівлю будинку і постійну роботу тут же занурили його в роздуми. А Інґрида тим часом витягла з кишені джинсів п’ятдесят фунтів і помахала банкнотою в повітрі.
— Звідкіля? — здивувався Клаудіюс.
— Я сьогодні фотомоделлю працювала.
— Таня?
Інґрида кивнула.
— Не бійся, не роздягалася! Перукарню рекламувала.
Клаудіюс зі сумнівом підняв погляд на її волосся. Ніякої зачіски, нічого нового — просто волосся до плечей, та й усе. Все, як завжди.
— Навпаки, — пояснила Інґрида. — Мене фотографували кудлатою, а завтра зроблять зачіску і знову сфотографують. Ну, щоб дві фотографії на вітрині: до і після.
— Це добре, — абстрактно і сумно промовив Клаудіюс. — Так вони і жили...
— А що тебе не влаштовує? — здивувалася Інґрида.
— Відсутність родинного затишку, — зізнався він.
— Мене також це не влаштовує. Але все — в твоїх руках!
— Давай вип’ємо чаю! — запропонував Клаудіюс.
— Давай! — погодилася Інґрида.
Вони тільки зібралися вийти з кімнати, як відчинилися двері сусідів, і парочка, розмовляючи на ходу угорською, зайшла на кухню.
— Хто не встиг, той запізнився, — засмучено промовила Інґрида.
— Може, вони швидко? — Клаудіюс кинув на подругу підбадьорливий погляд. — Давай зачекаємо!
— Давай, — Інґрида кивнула.
Розділ 24. Анікщяй
До полудня радіо в машині пообіцяло снігопад, але ця обіцянка викликала в Ренати лише посмішку. Небо над Анікщяєм світилося дивовижною блакиттю, дерева підступали до дороги і стояли нерухомо. Сніг виблискував так, що хотілося залишити машину на узбіччі та пробігтися по ньому, дослухаючись, як хрумтить його підмерзла і обвітрена нижніми вітрами кірка. А ще краще було б пробігтися по снігу удвох із Вітасом, узявшись за руки. Пробігтися і відчути на щоках колючий і бадьорливий морозець! Але Вітас приїде тільки за кілька днів. У нього залишилися в Каунасі незавершені справи, та й квартирантів він знайшов примхливих. Вони йому цілий список написали, що він має ще в квартиру купити, щоб їм у нього вдома комфортно жилося!
Попереду з’явилися околиці Анікщяя. Рената зменшила швидкість.
Два шпилі костелу Святого Матаса визирнули з-за будинків і дерев і знову зникли. Але сьогодні в плани Ренати відвідини храму не входили. Вона залишила машину на парковці крамниць будматеріалів, з-поміж яких дивним чином затесалася ветеринарна аптека.
— Доброго дня! — гукнула Рената, оглядаючись в цьому порожньому дивному квадратику, який так не був схожий на звичайну аптеку, хоча і касовий апарат, і засклені вітрини тут були.
Жінка років сорока, кучерява та круглолиця, в зеленому робочому халаті вийшла з підсобки. Вийшла і, не приховуючи подиву, витріщилася на відвідувачку.
Рената сама також на себе глянула — на куртку, на джинси, на чоботи, намагаючись збагнути здивування на обличчі працівниці ветеринарної аптеки.
— Вас, мабуть, дідусь послав? — спитала жінка і немов зраділа власному припущенню, що змінив вираз її обличчя на спокійний та умиротворений.
— Ви знаєте мого дідуся? — здивувалася Рената. — А! Може, він щось для собаки купував?
— У нас для собак нічого немає, тільки для бджіл! — заперечила жінка в зеленому халаті.
— Бджіл у нас уже років із десять немає! — відвідувачка стенула плечима. — Я хотіла у вас дещо спитати. До мене з Каунаса наречений переїжджає, він дипломований ветеринар і вже працював там у ветлікарні. Ви не знаєте, де він може у нас роботу пошукати?
— До вас із Каунаса переїжджає? В Анікщяй? — Очі кучерявої дами широко округлилися від подиву.