Шенгенська історія. Литовський роман
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7942-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Шенгенська історія. Литовський роман». Краткое содержание книги:
Спалахнув монітор мобільника й висвітлив бліде обличчя Клаудіюса.
— А зараз майже друга година ночі, — зітхнув він.
— Тому ми так повільно й ідемо! — теплі пальчики Інґриди провели по неголеній щоці Клаудіюса. — До десятої ранку у тебе виросте справжня щетина! Але це нестрашно!
До шостої ранку вони дочвалали, втомлені, до вокзалу Ватерлоо. Купили два квитки до Ішера і сіли в перший приміський потяг, що йшов на Гілфорд. Залізні колеса гриміли, перериваючись на короткі зупинки. Повз них мелькали таблички з назвами станцій: «Клепхем Джанкшн», «Вімблдон», «Сербітон». І ось, нарешті, після півгодинної дороги вони вийшли на мокру платформу станції «Ішер». Вийшли й огледілися.
— А тепер? — спитав позіхаючи Клаудіюс, виглядаючи місце, куди можна було б покласти наплічник.
— Туди йти ще зарано. Треба зачекати.
Кімнату очікування на першій платформі відкрив індус-залізничник, якраз коли вони підходили до дверей. Усміхнувся. Побажав гарного дня.
— Ох, якби всі були такими! — вже опустивши наплічник на підлогу і впавши в залізне крісло, мовив у спину залізничнику Клаудіюс.
— Ти хочеш, щоб усі в Англії були індусами? — всміхнулася Інґрида.
— Угу, — Клаудіюс кивнув. — Хочу, щоб усі в Англії були ввічливими індусами-залізничниками. Мене така Англія цілком влаштує!
— Але тоді й тобі доведеться стати індусом-залізничником!
— Згоден!
— І що, додому потім ти також індусом повернешся? — фантазія виганяла з голови Інґриди втому.
— Ми ж із тобою обоє повернемося: я — індусом, а ти — індускою!.. Спати хочеться...
— Ну спи, а я постережу твій сон, — пожаліла бойфренда Інґрида і глянула на нього ласкаво. — У тебе і наплічник важчий! Давай подрімай! Я потім тебе розбуджу!
І Клаудіюс, пригорнувшись головою до її плеча, провалився в дрімоту. Провалюючись, він чув її подих, чув биття її серця, що долинало крізь плоть, крізь шкіру, крізь футболку, зелений светр і пухову китайську куртку.
Ритм ударів її серця був неспішним і рівним. І навіть якщо це було не її серце, а його власне, то все одно цей ритм присипляв краще за будь-яку піґулку.
Десь поруч зупинялися поїзди, бжикали автоматичні двері вагонів, відчиняючись, і тут же гучно зсувалися, вдаряючись твердими ґумовими кантами. Дрібний стукіт квапливих підошов. Усе це не турбувало, не відволікало, не будило. Тільки коли водномить усе стихло, Клаудіюс розліпив повіки, немов перевіряючи: чи не провалився він часом в інший, безмовний і неживий світ? Теплий запах волосся Інґриди його заспокоїв. Вона також дрімала, сховавши чоло в його скроню. Акуратно, зберігаючи нерухомість, Клаудіюс витягнув із кишені куртки мобільний. Чверть на десяту. Незабаром зустріч із кимось, незабаром таємниця, яку так радісно і врочисто зберігала Інґрида, піддражнюючи його, розкриється. І він збагне, куди і навіщо вони приїхали. Але спочатку треба її розбудити, потім шукати дорогу, вулицю, будинок чи офіс...
— А ми в касі спитаємо, як туди пройти, — запропонувала Інґрида, коли вони покидали затишну кімнату очікування.
Біля каси станції нікого не виявилося. Віконце було зачинене.
Тому дорогу до записаної в Інґриди адреси питали на заправці.
— Ви пішки? — здивувався китаєць-заправник.
Клаудіюс кивнув. Китаєць пояснив дорогу, при цьому кілька разів повторивши, що там легко заблукати, і що йти туди потрібно буде не менше, ніж півгодини.
Узбіччям автодороги вони йшли одне за одним, відчуваючи і посилену важкість наплічників, і накопичену з минулої ночі втому. Повз них шипіли шинами по мокрому асфальту малолітражки. На розвилці зупинилися, пригадали маршрут, описаний китайцем. Повернули ліворуч. Хвилин через п’ять опинилися ще на одній розвилці. Праворуч і вгору на пагорб тягнулася вузька, в ширину однієї машини, дорога, прикрашена табличкою «Grosvenor Drive».
— Ну от і наша вулиця! — зраділа Інґрида. — Тепер треба знайти будинок номер три, і ми на місці!
Ближче до вершини пагорба дорога роздвоїлася.
— «One Grosvenor Drive», — прочитав Клаудіюс на синій табличці, прикріпленій до двох приземкуватих стовпчиків на краю правого відгалуження дороги.
— Чого це вони цифри літерами пишуть? — здивувався він уголос. Потім озирнувся вусібіч. — Тиха вулиця!
Звернувши на третій розвилці на бічну доріжку, Інґрида та Клаудіюс дійшли до зачинених залізних воріт, за якими праворуч стояв симпатичний двоповерховий будиночок із червоної цегли з черепичним дахом, порослим плямами зеленого моху.