Шенгенська історія. Литовський роман
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7942-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Шенгенська історія. Литовський роман». Краткое содержание книги:
— Ну і як? Тобі пощастило? — Барбора сіла на ліжку, обійнявши свої зігнуті коліна.
— Здається, так! Мене найняв один африканський дипломат. З Камеруна. У нього там син лікується. Звати Поль. Йому років тринадцять.
— А чим він хворіє?
Андрюс стенув плечима.
— Я не питав. Якось незручно. Я тільки годинку в нього пробув. Сміється, як здоровий. Англійською шпарить, як рідною. Татко теж. Сказав, що зайде за мною в кав’ярню завтра о п’ятій!
— Сорок євро за годину?! — здивовано видихнула Барбора і сумно похитала головою.
— Ні, двадцять за годину. А що тут поганого? — не допетрав Андрюс.
— Поганого нічого! Просто не віриться. А скажи, — вона пильно дивилася йому в очі. — У цій кав’ярні сидять тільки клоуни? — задумливий смуток на її обличчі змінився веселою цікавістю. — З носами, в яскравих костюмах і з надувними кульками?
— Ні, вони одягнені, як звичайні люди, але у кожного із собою сумка з костюмом і різним причандаллям. То що, підемо вечеряти? — знову спитав Андрюс.
Барбора піднялася з ліжка.
Рю де ля Вілетт завжди тягнула за собою вниз, у бік площі Републік. Ось і цього разу Андрюс і Барбора, вийшовши з чотириповерхового будинку, в якому винаймали помешкання, повернули праворуч і рушили вниз вулицею. Вологий прохолодний вітерець дув їм в обличчя, він немов здіймався вгору цією вуличкою, освіжаючи своїм дотиком усіх, хто йшов йому назустріч.
— Може, сюди? — Барбора спинилася, дивлячись на відкритий ліванський ресторанчик на іншому боці вулиці.
— Давай! — охоче погодився Андрюс.
Розділ 26. Лондон
— Ну що? Пішли? — прошепотіла Інґрида, вслухаючись.
Клаудіюс кинув погляд на темні плями двох наплічників, що лежали на підлозі під ногами.
— Ти все перевірила? — перепитав він, озирнувшись на віконце, за яким темніла лондонська ніч. — Давай на секунду ввімкнемо світло!
— Не треба. Я все перевірила. У холодильнику у нас масло, сосиски. Гадаю, до вечора вона не здогадається, що ми втекли...
Вони крадькома покинули помешкання, піднялися залізною драбиною на рівень вулиці й упевнено покрокували в бік Ессекс-роуд. Коли вийшли на неї, повернули ліворуч. Побачивши скверик, сповільнили крок і присіли на мокру лавку спочити.
— Я й не думала, що ти такий ревнивий! — Інґрида кинула на Клаудіюса допитливий погляд. — У Литві ти таким не був!
— В Литві не було причин.
— Як це не було причин?! Побачення раз на два тижні! А ти не питав себе: з ким я можу в проміжки між нашими побаченнями зустрічатися? Адже я могла і жити із кимось разом, втікаючи двічі на місяць до тебе, а йому брехати, що їду до батьків...
— Ну ти ж порядна... Ти б так не вчинила!
— А навіщо тоді ти поперся стежити за мною в перукарню? — Інґрида здивовано похитала головою.
— Ну не платять просто так за дві фотографії п’ятдесят фунтів, — видихнув Клаудіюс. — Я за тебе боявся. Цей придурок явно на тебе оком накинув!
— Не придурок, а Карстен, перукар! А чоловіки-перукарі завжди тонко відчувають красу. До речі, половина з них — голубі! Так що даремно хвилювався!
— Бач, ти навіть його ім’я знаєш, хоча раніше казала, що не треба ні з ким тут знайомитися... А що я мав думати?! Він тебе стриг і фотографував... А потім повів годувати обідом. Це нормально?
— Нормально, — Інґрида усміхнулася. — Він же не додому до себе повів, а в кафе! Та заспокойся ти! Теж мені — чистий і порядний! А хто щойно з квартири дременув, не заплативши за тиждень?
— Ну, ти даєш! — Клаудіюс обернувся до подруги. — Це ж твоя ідея!
— Ідея моя, але ти ж погодився! Якби ти був чистий і порядний, ти би твердо сказав: «Ні, ми так робити не будемо! Ми чесні!» І ми зараз би спокійно спали під теплою ковдрою...
— ...у холодній кімнаті, — додав Клаудіюс.
— Ось бачиш! Тепер у нас обох синдром гастарбайтера! Розбагатіємо, тоді й згадаємо про мораль і чесність! До речі, там, куди ми сьогодні поїдемо, нам нікого не треба буде дурити! Там усе по-чесному! І навіть інтернет безкоштовний.
— Так, інтернет — це найважливіше! — гмикнув Клаудіюс. — Ти тільки не сказала, куди ми їдемо, що там будемо робити і де будемо жити?
— Маєш помучитися! — голосок Інґриди став награно жалісливим. — Я це місце знайшла, я й вирішу, коли тобі все розповісти! Хоча я краще тобі покажу. Коли приїдемо! Нам там треба бути до десятої ранку!