Теплі історії в конвертах

Дякую, тату, передусім за те, що дав життя. За ті схильності й таланти, жести й уподобання, які передалися мені, бо так побажала природа. Дякую за те, що все, що зі мною відбувалося, зараз є і буде далі, — воно викарбовує мене, дає силу й робить з мене ту людину, якою я маю бути. І навіть той біль, через який пройшла, розпач, розчарування потрібні були, напевно. Але я впоралася — прийняла й відпустила тебе. Тепер живу із батьком у серці, без постійного голоду, не намагаючись нічого довести чи заслужити. Просто живу своїм життям і насолоджуюся ним.

Знаєш, я таки стала актрисою. Неймовірно. Але й це від тебе. І не важливо, що не було тебе поруч, ті задатки, що ношу в собі від народження, дали про себе знати. І я таки здійснила свою мрію, а може, і твою. І твердо знаю, що ти мною пишаєшся, бо пишаюся собою передусім я.

Буває, ще защемить у серці, і сльоза покотиться, коли дивлюся чи читаю про татусів, але це не страшно, адже я жива. Я відчуваю. А шрами ж ніколи безслідно не зникають... болять.

Тому живи зі спокоєм у серці та знай, що дочка твоя щаслива.

Люблю тебе, ТАТУ!