Ностромо. Приморське сказання

— Якби не беззаконна тиранія вашого уряду, доне Пепе, багато хто з волоцюг, які нині з Ернандесом, жили б собі мирно і щасливо з чесної праці своїх рук.

— Сеньйоро, — із запалом вигукнув дон Пепе, — це правда! Бог наче наділив вас здатністю читати в людських серцях. Ви бачили їх за працею поряд з вами, доньє Еміліє, — лагідних, мов ягнят, терплячих, мов їхні власні burros[98], хоробрих, мов леви. Я водив їх під самі дула рушниць — я, що стою тут перед вами, сеньйоро, — за часів Паеса, який був сповнений щедроти, а в хоробрості з ним міг тут рівнятися хіба що дядько дона Карлоса, наскільки мені відомо. Не дивно, що в Кампо промишляють бандити, якщо в Санта-Марті правлять самі лише злодії, ошуканці та кровожерні макаки. Втім, усе одно, бандит є бандит, і ми мусимо запастися десятком добрих скорострільних вінчестерів, аби довезти срібло до Сулако.

Поїздка пані Ґулд з першим вантажем срібла до Сулако була завершальним епізодом того, що вона називала «моїм таборовим життям», перш ніж вона на постійно оселилась у своєму міському будинку, як то годилось і навіть належало дружині керівника такої важливої установи, як копальня Сан-Томе. Адже Сан-Томе мала стати установою, об’єднавчим осередком для всього у провінції, що потребувало порядку та стабільності. Здавалося, що з гірської ущелини спливає на цю землю безпека. Урядовці Сулако збагнули, що варто дати народові й усьому загалом спокій, бо копальня Сан-Томе їм усе щедро компенсує. Це був найкоротший шлях утвердити владу здорового глузду та справедливості, що їх Чарлз Ґулд вважав за можливе забезпечити передусім. Власне, копальня з її організацією, з різким зростанням її штату, прив’язаного до свого привілейованого і захищеного становища, з її арсеналом зброї, з її доном Пепе, з її озброєним загоном вартових-серено (серед яких, казали, знайшло собі місце багато волоцюг та дезертирів — і навіть деякі члени банди Ернандеса), — копальня мала в країні владу. Один достойник із Санта-Марти під час обговорення стратегічної лінії, обраної владою Сулако у момент політичної кризи, навіть якось був вигукнув із глухим смішком: