Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Ностромо. Приморське сказання
Ностромо. Приморське сказання - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ностромо. Приморське сказання

Электронная книга - «Ностромо. Приморське сказання». Краткое содержание книги:

Протистояння аристократії та простолюду, тиранія і безправ’я, грабіжницька влада і прагнення реформ, постколоніальний синдром і державотворчі наміри, унітаризм і сепаратизм, великий бізнес та іноземні інвестиції, патріотизм і космополітизм, високі ідеали та компроміси з корупцією, військові заколоти та постійний «порятунок країни». Це роман про вигадану Джозефом Конрадом (1857–1924) латиноамериканську державу Костаґуану, яка нещодавно виборола незалежність. Утім, попри фіктивність географічної локації, описані події напрочуд реальні, як реальні й пристрасті, що палають у серцях дійових осіб. У «Ностромо» (1904), цьому визнаному шедеврі англомовної літератури та найкращому зі своїх романів, Конрад сягає вершин у художньому дослідженні життя суспільства і таємниць людської душі.
1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 208
Перейти на страницу:

Коли Дон Пепе, за приказкою, яка побутувала в Сулако, «спускався з гір», то його також можна було побачити у вітальні «каси» Ґулдів. Зі скромною гідністю сидів він дещо оддалік від чайного столу. Стуливши коліна, з добродушно-пустотливими блищиками на дні глибоко посаджених очей, докидав у плин розмови свої короткі іронічні зауваги. Була в цьому чоловікові якась здорова дотепна проникливість та іскра вродженої людяності, на яку так часто можна натрапити у простих душах старих солдатів, випробуваних сміливців, що побували за роки служби у багатьох халепах. Звичайно, він анічогісінько не знав про гірничу справу, але мав свою особливу ділянку роботи. Відповідав за все населення на території копальні: від верхів’я ущелини до тієї точки, де проїжджа дорóга спускається з підніжжя гір у долину, перетинаючи невеличкий, пофарбований на зелено місток над струмком, — адже зелений, колір надії, був також фірмовим кольором копальні.

У Сулако розповідали, що отам, «у горах», дон Пепе ходив карколомними стежками з великою шаблею при поясі та у зношеному мундирі з потьмянілими золотими еполетами старшого майора. Більшість гірників, а це були індіанці з великими дикунськими очима, зверталась до нього «Тайта» (батьку), як ця костаґуанська босота зверталась до кожного, хто носив взуття, а от Басіліо, власний мосо[84] пана Ґулда і старший слуга в «касі», щиросердно й у згоді з власним відчуттям пристойності, одного разу урочисто оголосив про його прихід так:

— Прибув сеньйор ґобернадóр[85].

Дон Хосе Авельянос, який був тоді у вітальні, безмірно потішився влучністю цього титулу і добродушно підхопив його, аби привітати старого майора, щойно вояцька постать того з’явилась у дверях. Дон Пепе лише усміхнувся у свої довгі вуса, ніби хотів сказати: «Могли б і ще гірше обізвати старого солдата».

Отак він і лишився сеньйором ґобернадóром, лаконічно кепкуючи зі своїх посадових обов’язків та царини, де, як він із жартівливим перебільшенням запевняв пані Ґулд:

— Без відома ґобернадóра і миша не проскочить, сеньйоро.

І він з виглядом знавця постукував себе пучкою вказівного пальця по вусі. Навіть коли сама лише кількість гірників зросла до шістьох сотень, він, здавалося, знав кожного з них особисто, всіх отих незліченних Хосе, Мануелів, Іґнасіо з підпорядкованих йому селищ — primero, segundo чи tercero[86] (при копальні було три селища). Він розрізняв їх не лише за пласкими безрадісними обличчями, які здавались пані Ґулд однаковісінькими, ніби на них стояло те сáме спадкове тавро страждання і терпіння, але, вочевидь, також за найтоншими відтінками шкіри їхніх спин — червонясто-брунатними, чорнувато-брунатними, мідно-брунатними, — коли під час перезміни на відкритому майданчику перед входом до головного штреку робітники в самих лише полотняних кальсонах та шкіряних шоломах, страшенно човгаючи взутими в сандалі ногами, зливались у мішанину голих рук і ніг, завданих на плечі кайл, розгойданих ліхтарів. То був час перепочинку. Ліниво стовбичили хлопчаки-індіанці, попритулявшись до маленьких порожніх вагонеток, вишикуваних у довгу вервечку; сиділи навпочіпки, курячи довгі сигари, решетувальники та рудодробарі; великі дерев’яні спади, що косо підіймались до краю майданчика, німували, і чути було лише безперестанний несамовитий шум води у відкритих жолобах, її шалене дзюрчання і хлюпотіння під гуркіт турбінних коліс, та ще глухі монотонні удари товкачів, які дробили на порох рудовмісну породу на нижньому майданчику. Бригадири, яких вирізняли бронзові бляхи, що висіли в них на голих грудях, шикували свої бригади, і зрештою гора ковтала половину безмовної юрби, а друга її половина спускалась довгими лавами по зиґзаґоподібних стежках на дно ущелини. Була вона глибока, і в самому її низу між карколомними кам’яними стромовинами вилась вузька смужка рослинності, яка нагадувала тонкий зелений шнур, і три купчасті острівці бананових заростей, окоренкуваті листаті пальми та ще якісь інші тінисті дерева позначали селище Перше, селище Друге і селище Третє, де мешкали гірники Ґулдової концесії.

вернуться

84

Мосо (ісп. mozo) — тут: камердинер.

вернуться

85

Ґобернадóр (ісп. gobernador) — тут: намісник, управитель.

вернуться

86

Primero, segundo, tercero (ісп.) — перше, друге, третє.

1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 208
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)