В погоні за Привидом
- Автор: Томан Николай Владимирович
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «В погоні за Привидом». Краткое содержание книги:
Малиновкін спробував уявити собі, що б він сам робив на місці Темірбека. Піти в степ — небезпечно; спробувати дістатися до тієї станції, де він хотів зійти спочатку, рисковано. Залишалось, значить, тільки одне — притаїтись в одному з вагонів і чекати, поки состав піде в Перевальськ. Але невідомо, коли це могло бути, а втеча Темірбека з поїзда Шатрова не могла залишитися непоміченою, і Темірбек повинен був на це зважити.
Роздумуючи так, Малиновкін знов почав оглядати станцію і раптом помітив, що два колійні робітники встановлюють на рейки легку автодрезину. В ту ж мить у нього виникла думка: Темірбек, звичайно, спробує скористатися цією автодрезиною. В його становищі це єдиний шанс на врятування.
Швидко вибравшись з вагона, Малиновкін розстебнув кобуру пістолета і, переклавши зброю в кишеню штанів, обережно попрямував до залізничників, ідучи в тіні вагонів. Вони вже встановили дрезину на рейки і завели мотор. Із станційної платформи хтось — черговий чи сам начальник станції — подав їм сигнал: очевидно, дозвіл на виїзд.
Малиновкін підійшов до дрезини так близько, що міг чути розмову залізничників.
— Ну що — рушимо, мабуть, — промовив один з них.
— Рушимо, — відповів другий, голос якого здався Малиновкіну знайомим.
Лейтенант вирішив підійти ще ближче. В цей час гучно зарокотав мотор. Ще через мить дрезина здригнулася і покотилася в бік Великого Кургана, але тут один із залізничників, обличчя якого Малиновкін досі не бачив, обернувся, щоб поправити звислий плащ, і лейтенант одразу ж впізнав у ньому Темірбека.
— Стій, стій! — зривистим голосом закричав Малиновкін і, вихопивши пістолет, побіг за дрезиною.
Другий залізничник обернувся і, побачивши зброю в руках лейтенанта, зупинив дрезину. На шум, знятий Малиновкіним, із станційного будинку виглянув сержант залізничної міліції і, підтримуючи рукою шаблю, поспішив до місця події.
Лейтенант підбіг тимчасом до дрезини і схопив Темірбека за комір.
— Ага, мерзотнику, попався! — торжествуюче вигукнув він, хоч спокій Темірбека його трохи збентежив.
Хвостовий кондуктор дивився на нього здивовано і не робив ні найменшої спроби вирватися.
— Ти чого мене хапаєш? — здивувався він. — Од поїзда я відстав — це вірно. Шлунок, розумієш, схопило раптом… А поїзд пішов. Доганяти тепер треба.
— Гаразд, досить тобі корчити дурня! — все ще не випускаючи Темірбека з рук, промовив Малиновкін, хоча в голосі його вже не було попередньої впевненості.
— Вірно наче каже чоловік, — заступився за Темірбека другий залізничник. — Я — помічник колійного майстра Рахманов. Знаю Темірбека трохи. Він справді кондуктором їздить. А те, що від поїзда відстав, — то за це йому і без вас всиплють. Попросився він до Великого Кургана підвезти — я і взяв його, як знайому людину.
— А ви самі хто ж такі будете? — суворо звернувся до Малиновкіна сержант.
Малиновкін мовчки подав йому своє посвідчення. Сержант уважно прочитав його і повернув лейтенантові, приклавши руку до козирка.
До дрезини підійшов начальник станції.
— В чому тут справа у вас? — спитав він, хмурячись і суворо поглядаючи на сержанта.
— Бачите, — обернувся до нього Малиновкін, відпустивши, нарешті, Темірбека, — цей чоловік утік з поїзда при дуже підозрілих обставинах.
— Як — утік? — закричав Темірбек, витріщивши очі. — Що він таке говорить, товаришу начальник? Я відстав. Нехай мене до головного кондуктора відправлять, до товариша Бейсамбаєва. Все йому поясню!
— Ну гаразд, — вирішив раптом Малиновкін. — Сідайте, поїдемо! Розберемося у всьому на місці. Можемо ми поїхати зараз у Великий Курган, товаришу начальник станції?
— Доїдете спочатку до Абайська, а коли поїзд Шатрова прибуде у Великий Курган, вас теж туди пропустять.
— Включайте мотор, товаришу Рахманов, — хитнув Малиновкін помічникові колійного майстра і сів на лавку дрезини поруч з Темірбеком.
«Грець його зна, цього Темірбека, — думав він дорогою, коли дрезина викотилась уже за межі станції, — може, цей йолоп і справді просто так відстав од поїзда?..»
Темірбек тимчасом цілком заспокоївся і навіть, здається, почав куняти.
А дрезина набрала такої швидкості, що не поступилася б, мабуть, і перед пасажирським поїздом. Вона йшла тепер по крутому насипу, біля підніжжя якого ріс досить густий чагарник.
— До Абайської залишається кілометрів півтора-два, — промовив Рахманов. — Он за тим горбом буде за круглення колії і одразу станція з'явиться.