Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми

— Ну що, Мартіне? Радий? — говорив Нільс. — Подобається тобі? Диви, тут і трава не проста, а лапландська, і комиш, напевне, лапландський, і вода в озері лапландська!

— Так, так, все просто чудово, — ґелґотав Мартін, а сам навіть не глянув ні на що.

Щиро кажучи, його зараз не цікавило, лапландська тут трава чи якась інша.

Мартін був чимось стурбований.

— Послухай, Нільсе, — тихенько сказав він, — як же нам бути з Мартою? Акка Кебнекайсе, звичайно, хороша птиця, але надто вже строга. Адже вона може Марту і не прийняти у зграю.

— Прийняти прийме… — сказав Нільс. — Тільки знаєш що, давай учинимо так: Марту поки що тут залишимо і з'явимося самі. Улучимо слушну мить і в усьому зізнаємося Ацці. А вже потім за Мартою злітаємо.

Вони заховали Марту в комишах, назбирали їй про запас водоростей, а самі пішли шукати свою зграю.

Вони поволі пробиралися по берегу, зазираючи за кожен кущик молодого верболозу, за кожну купину.

Скрізь кипіла робота — переселенці облаштовували нові помешкання. Хто тягнув у дзьобі гілочку, хто жмут трави, хто клаптик моху. У декого гнізда були вже готові, й сусіди із заздрістю поглядали на щасливих господарів, які відпочивали в нових домівках.

Але все це були чужі гуси. Нікого зі своїх Нільс і Мартін не знаходили.

— Може, ви знаєте, де зупинилася Акка Кебнекайсе? — питали вони кожного стрічного.

— Як не знати! Вона аж до скель полетіла. Облаштувалася під старим орлиним гніздом, — відповідали їм.

Нарешті вони побачили високу скелю і на ній гніздо — наче величезна корзина, вона приліпилася до кам'яної кручі.

— Ну, здається, прийшли, — сказав Нільс.

І справді, назустріч їм уже бігли і летіли друзі. Гуси обступили Мартіна та Нільса щільним гуртом і радісно ґелґотали:

— Нарешті! Прилетіли!

— Де це ви пропадали?

— Ви що, літати розучилися? — кричали їм зусібіч.

— Акко! Акко Кебнекайсе! Зустрічай гостей! Акка неквапом підійшла до них.

— Знайшли черевичок? — запитала вона.

— Атож знайшли, — весело відповів Нільс і притупнув каблучком. — Поки шукали, ледь голів не втратили. Зате разом із черевичком ми знайшли Мартінові наречену.

— Оце добре, — кивнула Акка. — Я й сама вже думала, що треба його одружити, а то йому самому нудно буде. Адже він молодий гусак. Ну, де ж ваша наречена?

— А вона тут, неподалік. Я миттю злітаю за нею, — зрадів Мартін і полетів за Мартою.

4

За кілька днів біля підніжжя Сірих скель виросло ціле гусяче місто.

Мартін із Мартою теж обзавелися власним житлом. Уперше в житті довелося їм жити своїм господарством. Спершу це було не дуже легко. Адже що там не кажи, а домашні гуси зманіжений народ. Звикли жити, нічим не переймаючись, — будинок для них завжди готовий, обід щодня в кориті подають. Тільки й діла — їж та гуляй! А тут і житло треба самим будувати, і про прожиток самим піклуватися.