Розкажи все

З місця в партері — п’ятий ряд, центр — хтось верещить: «О, припиніть, нехай вам трясця!» Ліліан Гелман підводиться, розмахується згорнутим екземпляром партитури, рубає нею повітря, наче стеком. Лілі репетує: «Просто припиніть! — Вона репетує: — Ти допомагаєш та заспокоюєш ворога!»

На сцені вся імператорська японська армія повільно зупиняється. Убиті моряки, розкидані по палубі військового корабля США «Теннессі», встають і крутять головами, щоб розім’яти здерев’янілі шиї. Молодший лейтенант Джо Тауссіґ повертає військовий корабель США «Невада» до порту, а Лілі піднімається на авансцену. Її слина виблискує у вогнях рампи, коли вона верещить: «Fouette еn tournant[177], коли кидаєш гранату, ти, дурна сучко!» Щоб показати, як треба, Гелман випростовується, тремтить на кінчику пальця, потім б’є піднятою ногою повітря і крутиться. Вона б’є та крутиться, і кричить: «І роби повний оборот, а не половину...»

Під кутом 180 градусів ми бачимо Теренса Террі і мене — ми сидимо у задніх рядах партеру в оточенні розмаїття мішків для одягу, коробок для капелюхів і покинутих дітлахів. Більше в партері ніхто не сидить. Террі робить припущення, що міс Кеті навмисно так невміло кидає гранату. Минулого разу вона влучила у Барбару Бель Ґеддес[178]. До того граната відскочила від твердою скальпа Г’юма Кроніна[179]. Якщо Вебстер планує вбити її на піку нового сценічного успіху, пояснює Террі, для міс Кеті навряд чи є сенс у тому, щоб перемогти злого імператора Сьо-ву. Якщо рецензії на прем’єру будуть бурхливими, це тільки посилить небезпеку для неї.

На сцені Лілі Гелман робить ідеальний крок pas de bouree[180] і водночас стріляє прямо проміж очей Бадді Ебсена[181].

Передаючи пістолет міс Кеті, Гелман каже: «А тепер спробуй сама...»

Вона не влучає і вбиває Джека Елама[182]. Ще один постріл — і куля відлітає рикошетом від військового корабля США «Нью-Джерсі» та ранить Сід Чарісс[183].

Я роблю записи в блокноті, що лежить у мене на колінах, схиливши голову над роботою. Під блокнотом я ховаю останню переробку «Рабині кохання» — четверту чернетку останнього розділу. Сценарій після автобуса, після ями з ведмедями гризлі, після страти у ванні з бульбашками.

На сцені Лілі Гелман виконує серію jetes[184], водночас прицілюючись з вогнемета в «Летючих Ескаланте».

Через прохід від Террі я сиджу і пишу — сторінки блокнота розгорнуті в мене на колінах — у неясному світлі. Кінчик моєї авторучки шкрябає, сковзає, залишає рядки та речення на кожній сторінці; я кажу, що пам’ять — це всього лише особистий вибір. Дуже обміркований вибір. Коли ми пригадуємо когось — батьків, чоловіка чи дружину, друга — кращими, ніж вони, мабуть, були, ми робимо так, щоб створити ідеал, щось таке, чого ми самі можемо прагнути. Але коли ми пам’ятаємо когось як п’яницю, брехуна, нахабу — ми просто створюємо виправдання власній поганій поведінці.