Розкажи все

Стоячи за мікрофоном, конферансьє каже: «Хоча вона кинула школу в шостому класі, Кетрін Кентон заслужила на диплом магістра своїм життям... — Повертаючи голову вбік, промовець дивиться в лівий бік і каже: — Вона справжній повний професор на безстроковому контракті, який учив студентів по всьому світу кохання та наполегливості і вірності...»

У суб’єктивному монтажі ми бачимо, що ми з міс Кеті стоїмо, сховавшись, у тіні куліс у правій частині сцени. Вона стоїть, завмерла, наче статуя, і мерехтить у своїй вишитій бісером сукні, поки я наношу пудру їй на шию, на декольте, на кінчик підборіддя. У мене в ногах, оточуючи мене, стоять сумки, й сумочки, й термоси, і всі вони роблять внесок у створення цього моменту. Шиньйони, й косметика, й сильнодіючі ліки.

Коли «Фотоплей» опублікував шість сторінок, присвячених внутрішньому дизайну таунхауса міс Кеті, саме мої руки згинали гострі лікарняні кути на кожному ліжку. Так, фотографи зобразили міс Кеті у фартуху, вона стояла на колінах і терла підлогу на кухні, але тільки після того, як я вимила й натерла воском увесь кахель. Мої руки творять її очі та вилиці. Я вищипую та підводжу олівцем її знамениті брови. Те, що ви бачите, — це спільна праця. Тільки працюючи в парі, разом, ми з міс Кеті утворюємо видатну особу. Її тіло та мій зір.

«Як учитель, — каже конферансьє, — Кетрін Кентон достукалася до незліченних учнів своїми уроками терпіння й тяжкої праці...»

Упродовж цього стомливого діалогу ми переходимо до ретроспекції нещодавнього сонячного дня в парку. Як і в попередній, із нечітким фокусом, сцені уявного вбивства, міс Кеті та Вебстер Карлтон Вестворд III рука в руці прогулюються у напрямку зоопарку. У середньому плані ми бачимо, як міс Кеті та Вебб підходять до поручнів, якими огороджена яма, повна ведмедів гризлі, що ходять в ній. Руки міс Кеті так міцно хапаються за металеву огорожу, що суглоби її пальців стають білими, її обличчя завмерло так близько до ведмедів, і тільки вена, що просвічує крізь шкіру на її шиї, пульсує та звивається, як хробак, видаючи її жах. Навколо ми чуємо гомін дітей, що співають. Чуємо, як ревуть леви та тигри. Як сміються гієни. Якась пташка з джунглів чи мавпа-ревун заявляють про своє існування й кричать якусь божевільну тарабарщину. Увесь наш світ, який завжди виходить на битву із тишею та пітьмою смерті.