Розкажи все

Тіло кінозірки міс Кеті не встигло й охолонути, як вона стала частиною міфів Гелман. Манера міс Лілі кидатися іменами, як форма синдрому Туретта.

Поки лакеї наливають вино й прибирають тарілки від шербету, руки Ліліан пливуть у повітрі, від її сигарети залишається хвіст диму, її нігті встромлюються в невидимого грабіжника. В історії, яку вона розповідає за обіднім столом, Лілі продовжує битися й боротися із злочинцем у масці. Під час боротьби вони стріляють, і Гелман демонструє це, хлопнувши долонею по столу, через що все столове срібло підскакує, а бокали дзенькають один об один.

Зі свого місця, яке розташоване далеко від сільнички, я просто слухаю, як Лілі пряде ще більше золота на власні, самовихваляючі відпадки. Я підкидаю на колінах веселу пухку дитину, одну з багатьох сиріт, яких надсилали міс Кеті, щоб вона обрала серед них одну. Я пошепки читаю молитву, прохаючи дати мені померти після Лілі. Зліва та справа від мене, з одного кінця столу й до іншого, Єва Ле Ґальєн, Нап’єр Алінґтон, Бланш Бейте, Джинн Іґлс[241] — усі ми читаємо ту саму молитву. Джордж Жан Натан із журналу «Лайф» дістає авторучку з нагрудної кишені і шкрябає нотатки на серветці. Едвін Шаллерт із «Лос-Анджелес таймс» шпигує за ним і робить нотатки про нотатки Натана. Бертрам Блок поспіхом пише нотатки про нотатки Шаллерта про нотатки Натана.

Можливість померти раніше за Ліліан Гелман... померти й стати просто харчем для рота Лілі. Усе життя й репутація людини перетворюються на якийсь Голем, на чудовисько Франкенштейна, якого міс Гелман може покликати до життя й примусити виконувати свої накази. Ця доля була б набагато гіршою за смерть — проводити вічність у збруї, слугувати Лілі Гелман як зомбі, якого повернули до життя за обіднім столом. У радіовиставах та автобіографіях Гелман.