Три листки за вікном
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Три листки за вікном». Краткое содержание книги:
– Це моя одежа в майбутньому, – сказав він. – Почув, що хочеш виставити драму. Навіщо?..
Через річку плив качур, а на ньому сидів рудий Шинкар. Шинкар зіскочив зі свого дивовижного перевізника і виструнчився.
– Хай живе його величність Гендль! – вигукнув він… Я сидів на березі й пересипав з долоні на долоню пісок.
Сипався той із глухим шелестом. Кнур перестав рити квадрат і підійшов до мене. Сів, як людина, й закинув стегенисту ногу за ногу.
– Квадрат має велике майбутнє, – сказав він. – Усі ми замкнені в квадраті…
«Все це інтермедії, – думав я. – Зовсім непогано. Інтермедія перша: «Гендль і Шинкар на качурі». Інтермедія друга: «Кнур-філософ». Інтермедія третя: «Страх і нова його одежа».
Я пересипав пісок. Пісковий дзигар – велике людське відкриття. Чим би була людина, не знаючи, що таке час? Не стала б розумна: час-бо – це думка про смерть, а звідси – всі пристрасті цього світу. Звідси – вічне змагання і марнота марнот.
Кнур сидів біля мене й пащекував:
– Квадрат – це дім, де живе людина, це могила її, цвинтар і місто. Це поле, сад і мережа… Все на світі – квадрат…
Я встав. Пісок сумно свистить, коли йти через нього. Пісенька для подорожнього, який не знає, куди йти.
– Стривай! – сказав Кнур. – Я не доказав своєї думки.
– Докажеш на кону, – мовив я задумливо. – Тепер не час – треба ще багато думати…
Я йшов по піску й відчував сонце, що било просто мені в обличчя. Тихо плюскотіла вмиротворена ріка – я був на самоті. Довкола, куди не глянь, ані душі. Відчував у тілі ослаблення, як після виснажливої роботи. Цілий день протинявся по піску, обмірковуючи драму й інтермедії. Я їх обов'язково поставлю, і це буде майже так, як робили ми в Києві в богоспасенній alma mater нашій…
Шелестіло листя. Я спинився біля розложистої верби. Краплі крапали з її листя на пісок, вибиваючи в ньому схожі на віспяні висипи лунки. Приплющився й пив на повні груди довколишню тишу й теплі притишені шуми, котрі цієї тиші аж ніяк не руйнували. Серце погідно билось у мене в грудях, відчував я світлу розчуленість.
Над головою крякнула ворона. Летіла вслід за іншою, а та, перша, несла у дзьобі курча. Велика срібна хмара охоплювала півнеба, а сонце, яке майже спустилося до заходу, червоно оббарвило їй живіт. Крапля з вербового листка впала мені на лоба, навіки вибивши на ньому знак неба.
«Знак неба, – подумалося мені, – це знак нашої тлінності, а водночас це наші пошуки вивищеного у світі. Це нагад, що людська метушня марна й дочасна, але є в ній і висока позначеність».
– Лад у другій дії буде такий, – сказав я уголос. – Повстримність, Гордість, Заздрість…
На річці голосно скинулася риба, я встиг помітити чорний хвіст. Сонце вже лягло на обрій і дивилося на мене смутно й поблажливо, ніби знало щось таке, про що ніввік не здогадаюся.
РОЗДІЛ XXVIII
«Мудрість передвічна». Повстримність
Мойсей був міцний тілом і гарний з обличчя. Його вели, закутого у важкі заліза, а він ішов і всміхався, ніби не його чекали страшний полон та зневага. Було сумно, що втрапив так нерозважно в неволю, але в його душі панувала рівна душевна яснота, яку може мати тільки чистий серцем.
Отак привели Мойсея в чужу землю, й побачила його там одна жінка. Вразилася вродою Мойсеевою, а що була можновладна й багата, запрагла кохання цього красеня. Єдине, що непокоїло жінку – це ясна, трохи несвітська всмішка на бранцевому обличчі.
– Терпиш муки й неволю, – сказала вона. – Навіщо? Легко можеш визволитися.
– Так сподобно богові, – мовив Мойсей.
– Коли упокоришся мені, – запропонувала жінка, ледве тамуючи хвилювання, яким запалив її цей красень, – станеш багатий і можновладний на моїй землі. Володітимеш мною і моїм багатством.
– Але хто ж, – спокійно відказав Мойсей, – узявши жінку й покорившись їй, зберіг закон? Покорився жінці Адам, і його вигнали з раю. Самсон усіх перейшов силою, а потім жінка зрадила з чужинцями його. Ірод був непереможний, а віддався жінці – й убив Іоанна Предтечу. Я не пізнав ще жінки і не хочу, бо це зробить мене її невольником. Не хочу, – сказав цей блаженний, – твого багатства. Для мене найкраща краса – краса душі й тіла. Господь побачить мої муки і звільнить мене від них.
Стояла сонячна днина, і промінь упав на рівні, блискучі зуби бранця. Осліпилася тією усмішкою жінка, і ще більший неспокій посів її.
«Викуплю його, – подумала вона, – і матиму собі у власність як бранця».