Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Не зважаючи на сильну постійну охоронну службу, спочатку тут і там траплялося висадження рейок у повітря. Та це не завдавало великої шкоди, бо їх можна було швидко направити. Важливішим було те, що в районі Дивізії не допущено до висадження ані однієї технічної споруди, як мосту чи тунелю, що могло було б на довший час зупинити транспорти. Також і транспортування зброї з Ружомберку проходило без перебоїв. Очевидно, деяким актам саботажу, що їх робили головно словацькі залізничники, годі було перешкодити. Безперервні активні дії всіх частин Дивізії при очищуванні терену дали незабаром добрі наслідки. Не минуло й десятьох днів від перебрання охорони району, як Дивізії вдалося витиснути партизанів у глибину гір, далеко від головних шляхів. Коли ще недавно було небезпечно їхати автомобілем одинцем удень, то тепер такий переїзд був зовсім безпечний навіть уночі.
Начальники окремих відділів дивізійного штабу часто перебували на обговоренні в штабі командувача в Братіславі. Він і його начальник штабу, офіцер вермахту, прихильно ставилися до потреб Дивізії. Дивізія одержала озброєння та устаткування різного роду, а головне вози, переважно чеського виробу. Чималу частину устаткування і озброєння приділено Дивізії з великої здобичі, захопленої у боях з повстанцями. Також бойові групи Дивізії здобули багато зброї, коней, амуніції і приладдя. Наприклад, 90% німецьких польових гавбиць для гарматного полку здобула Дивізія сама. Також начальник штабу Дивізії часто бував на тактичних обговореннях у командувача в Братіславі. Він теж завжди знаходив підтримку, зокрема багато зрозуміння щодо потреб українців. Але, мабуть, найчастішим гостем у Братіславі був начальник відділу І(b). Йому треба завдячувати, що Дивізія так швидко одержала добру зброю і спорядження.
З переміщенням на Словаччину бойове навчання продовжувалося у всіх частинах, зокрема багато уваги приділялося бойовим вправам з гострим стрілянням, тісно пов'язаним з поборюванням партизанів. На розвідках, нічних чи штурмових вправах завжди вибиралося за ціль таку місцевість, в якій або перебували або могли перебувати ворожі загони партизанів. Такі вправи приносили подвійну користь - по-перше, ворог постійно був переслідуваний, і по-друге, вправи створювали дійсні бойові умови, бо завжди існувала можливість сутички з ворогом. У таких умовах бойове навчання дуже зближене до фронтових боїв. Дивізія не несла майже ніяких втрат, зате постійні пересування і зміни позицій приносили певний успіх. Натомість район розташування Дивізії не був придатний на вправи в силі куреня чи полку, бо глибоко врізані, вузькі долини не дозволяли на розгортання таких частин у бойовий порядок в ширину. Разом з бойовим навчанням проводилася ціла низка різних спеціяльних курсів. Муштрою займалися лише настільки, наскільки це було потрібне для утримання дисципліни серед вояцтва.
Гориста місцевість давала добру нагоду для фізичної підготови. Практично застосовувалася вартова й охоронна служба, бо поодиноко розташовані сотні, а навіть чоти, мусіли забезпечуватися перед несподіваними наскоками партизанів. Щоб приспішити бойове навчання, Дивізія намагалася оминати охоронну службу важливих об'єктів. Де тільки можливо, таку службу передавано німецьким частинам, що складалися переважно з вояків старшого віку та воєнних інвалідів. Вони воліли йти на сторожу, ніж брати активну участь у поборюванні партизанів. Зате Дивізія перебирала на себе завдання поборювання партизанів, а українське вояцтво, змалку зжите з природою, дуже швидко звикло до служби в полі й у частих діях набувало бойового досвіду.
В кінці жовтня 1944 року німецькі сили повели наступ на центр повстання у Банській Бистриці. Повстанці в силі 60-80 000 чоловік чекали наступу в сильно укріплених позиціях. Вони були добре озброєні. У своєму розпорядженні вони мали важку зброю, включно з артилерією, танками і навіть літаками. За браком матеріялів годі тут подати докладний перебіг операції, якою керував німецький командувач Словаччини. Він мав невеликі сили, приблизно три дивізії, проте йому вдалося розгромити повстанців з дуже малими власними втратами. [29] З Дивізії участь у цьому наступі брала лише одна бойова група Вільднера, яка наступала на повстанський центр з південного заходу (дивись схему ч. 10). Вона відзначилася як у наступальних, так і оборонних боях і за це численні вояки цієї групи були нагороджені орденами. (Вояків Дивізії нагороджувано звичайними німецькими медалями, а не спеціяльно виданими медалями для народів Сходу Европи, як це практикувалося у східньо-европейських військових частинах, підпорядкованих вермахтові).
[29] У поборюванні повстання з німецького боку брали участь такі частини: поліційні відділи - 5 команд по одній сотні, в складі кожної по 24 патрулів; зброя СС - 14-та СС-дивізія з Галичини, 18-та СС-дивізія "Горст Вессель", бриґада Дірлеванґер, бойова група "Шіль" (бриґада), Мусулманський полк (Армія Власова); вермахт - 178-ма дивізія "Татра", 208 і 209-та дивізія "Фольксґренадирів". Joseph A. Mikus, J. D. Slovakia. A political history 1918-1950 (ст. 147).