Українська дивізія «Галичина»

З переміщенням на Словаччину бойове навчання продовжувалося у всіх частинах, зокрема багато уваги приділялося бойовим вправам з гострим стрілянням, тісно пов'язаним з поборюванням партизанів. На розвідках, нічних чи штурмових вправах завжди вибиралося за ціль таку місцевість, в якій або перебували або могли перебувати ворожі загони партизанів. Такі вправи приносили подвійну користь - по-перше, ворог постійно був переслідуваний, і по-друге, вправи створювали дійсні бойові умови, бо завжди існувала можливість сутички з ворогом. У таких умовах бойове навчання дуже зближене до фронтових боїв. Дивізія не несла майже ніяких втрат, зате постійні пересування і зміни позицій приносили певний успіх. Натомість район розташування Дивізії не був придатний на вправи в силі куреня чи полку, бо глибоко врізані, вузькі долини не дозволяли на розгортання таких частин у бойовий порядок в ширину. Разом з бойовим навчанням проводилася ціла низка різних спеціяльних курсів. Муштрою займалися лише настільки, наскільки це було потрібне для утримання дисципліни серед вояцтва.

Гориста місцевість давала добру нагоду для фізичної підготови. Практично застосовувалася вартова й охоронна служба, бо поодиноко розташовані сотні, а навіть чоти, мусіли забезпечуватися перед несподіваними наскоками партизанів. Щоб приспішити бойове навчання, Дивізія намагалася оминати охоронну службу важливих об'єктів. Де тільки можливо, таку службу передавано німецьким частинам, що складалися переважно з вояків старшого віку та воєнних інвалідів. Вони воліли йти на сторожу, ніж брати активну участь у поборюванні партизанів. Зате Дивізія перебирала на себе завдання поборювання партизанів, а українське вояцтво, змалку зжите з природою, дуже швидко звикло до служби в полі й у частих діях набувало бойового досвіду.

В кінці жовтня 1944 року німецькі сили повели наступ на центр повстання у Банській Бистриці. Повстанці в силі 60-80 000 чоловік чекали наступу в сильно укріплених позиціях. Вони були добре озброєні. У своєму розпорядженні вони мали важку зброю, включно з артилерією, танками і навіть літаками. За браком матеріялів годі тут подати докладний перебіг операції, якою керував німецький командувач Словаччини. Він мав невеликі сили, приблизно три дивізії, проте йому вдалося розгромити повстанців з дуже малими власними втратами. [29] З Дивізії участь у цьому наступі брала лише одна бойова група Вільднера, яка наступала на повстанський центр з південного заходу (дивись схему ч. 10). Вона відзначилася як у наступальних, так і оборонних боях і за це численні вояки цієї групи були нагороджені орденами. (Вояків Дивізії нагороджувано звичайними німецькими медалями, а не спеціяльно виданими медалями для народів Сходу Европи, як це практикувалося у східньо-европейських військових частинах, підпорядкованих вермахтові).