Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Одночасно з цими поступками значно кращали відносини між Українською Повстанською Армією і Українською Дивізією. Ще під Бродами відділи УПА підтримували зв'язок з Дивізією і пропонували їй свою допомогу. До практичної співпраці тоді не дійшло, бо, по-перше, обставини під Бродами не давали великої користи з такої співпраці, а по-друге, командування Дивізії не хотіло використовувати для своїх цілей цивільних людей, щоб не дати большевикам виправдань до масакри вояків Дивізії, які попали б у їхній полон. У той час УПА не мала ще ні військового вишколу, ні зброї та устаткування. З втратою великої частини Галичини, впливи УПА на Дивізію зменшувалися, а де ще зв'язок існував, підтримувалися добрі відносини. УПА тепер зосередила свою увагу на грізнішого ворога - большевиків. Дії УПА в тилу ворожого фронту завдавали йому чималих втрат. Червона Армія була змушена відрядити великі сили для охорони своїх ліній і пунктів постачання. Для своєї користи німці тримали з УПА зв'язок.
Несподівано для всіх Фрайтаґа нагороджено лицарським залізним хрестом за бойову готовість і заслуги українців і німців Дивізії. По перших враженнях Дивізію охопила загальна радість, бо така нагорода була великим визнанням для всієї Дивізії. Серед численних поздоровлень бракувало привітання від Української Військової Управи, Українського Центрального Комітету і Вехтера, що вимовно свідчило про їхнє ставлення до Фрайтаґа. Вехтер висловив свої поздоровлення щойно через чотири місяці, під час свого принагідного перебування у Дивізії. [27]
Згадуючи ставлення до українців Фрайтаґа та багатьох інших німців, варто згадати при цій нагоді про так званий принцип німецького війська «послух до загину» (Kadaver-Gehorsam). Німецька армія, а особливо стара прусська армія, була часто критикована за цей принцип «послуху до загину», який знижував підданого вояка до рівня бездушного автомата і бездумного створіння. Таке трактування підлеглих могло ще бути якось виправдане у професійному війську, але ніколи в національній армії, створеній до боротьби за свою батьківщину. Призваний до військової служби науковець, лікар, купець чи робітник, хоч одягнений в уніформу звичайного вояка, далі має повне право, щоб до нього відповідно ставилися. Усі ці люди йдуть до війська з найкращими намірами й настановою. Вони не гірші від старшин чи підстаршин, від яких вони одержують накази. У службі вони можуть бути підлеглими вояками, але ніколи в ніякому випадку нижчими людьми, то значить гіршими й меншевартісними від зверхників. У керуванні ними треба зрозуміння, людяної поведінки і тонкого відчуття, а не «казарменого тону». Тільки при такому способі керування ці люди докладуть всіх зусиль.
Ось якими принципами треба було керуватися при військовому навчанні українців. У підході до них треба було керуватися розсудком, щирою душею і одвертим серцем. До українців треба ставитися як до людей, а не як підлеглих. Зверхник не смів перетворитися на вправного командира-машину. Тому до Дивізії потрібно було спеціяльно підібраного німецького особового складу, який, крім вищеподаних прикмет, мусів би ще бути настільки психологічно підготований, щоб міг зрозуміти українську душу. Застосування принципу «послуху до загину» у вихованні українського вояка було рівнозначним з витворюванням у ньому глибокого почуття меншевартости, яке ставало великою перешкодою при виконуванні покладеного на нього бойового завдання. Тому «казармений тон» повинен був з Дивізії зникнути, а його місце повинно було зайняти людяне зрозуміння - зв'язок серця з серцем.
Це однак не мало означати, що в Дивізії треба було заборонити кожне гостре слово чи догану. Ні, але їх треба було застосовувати з розсудком і зрозумінням. Похвала і догана, вміло застосовані у відповідний час, принесли б якнайкращі успіхи. Та треба ще не забувати, що українці дуже чутливі на похвали, а на гостре слово, сказане в невідповідний момент і за невідповідну справу, - вони вразливі. Самозрозуміло, що й у Дивізії, як у кожному доброму війську на світі, розуміння наказу і послуху мусіло стати основою дисципліни і порядку.
На Словаччині
На початку жовтня 1944 року Дивізія одержала наказ негайно переміститися на Словаччину, де саме вибухло повстання проти німецької адміністрації. Розташований на Словаччині вермахт притягнено до поборювання цього повстання і тому Українській Дивізії наказано переміститися на Словаччину, щоб не оголювати великі частини території від німецьких військових частин. Під час свого перебування на Словаччині Дивізія мала далі продовжувати бойове навчання. Вона підпорядковуватиметься командувачеві німецьких збройних сил на Словаччині генерал-хорунжому Г. Гефле (Hermann Hцfle) в Братіславі (Bratislava, нім. Pressburg). Командир і начальник штабу Дивізії мали негайно зв'язатися з генералом Гефле, від якого одержать усі потрібні інформації. Вишкільно-запасний полк має бути підпорядкований Дивізії та разом з нею буде переміщений на Словаччину. Крім того, Дивізія має утворити одну бойову групу, силою одного піхотного куреня, підсиленого відділами артилерії, протитанкової оборони та саперів. Ця бойова група буде покищо виділена з Дивізії і післана на поборювання повстання. Вона також підпорядковуватиметься командувачеві на Словаччині.
[27] Честолюбство Фрайтаґа може характеризувати наступний факт: Коли поручник Богдан Підгайний повернувся із однієї службової поїздки і зголосився до штабу Дивізії, його прийняв Фрайтаґ і, погладивши лицарський хрест на своїй шиї, сказав: "Я на чолі 3 000 українських героїв врятував від заглади цілий 13-ий корпус під Бродами". (Подав Б. Підгайний).