Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Згідно з воєнним уставом, до Дивізії приділено близько 50 собак, витренованих для охорони й гонки. Для їхньої обслуги відкомандировано вояків Дивізії на так звану «Дослідню станцію для поштових голубів і собак». У пізніших діях, особливо у важкопрохідних і малопроглядних місцевостях, ці собаки ставали часто у великій потребі.
Кіно, виступи артистів і співаків Львівської опери, концерти дивізійної оркестри й хору приносили потрібну розвагу в життя вояків.
На жаль, справа забезпечення родин вояків ще далі не була поставлена як слід. Тепер вона важча тому, що багато родин подалося на захід, не знаючи свого кінцевого призначення. Відшуканням родин вояків займалася спеціяльна комісія, що тісно співпрацювала з Військовою Управою, Українським Центральним Комітетом і поодинокими призовними пунктами. Комісія тепер дбала не так про грошову допомогу, як про влаштування віднайдених родин на нових місцях поселення, придбання для них найконечніших речей щоденного вжитку та, якщо можливо, підшукання відповідної праці.
Тепер не тільки українці, але й багато німців втратили свої рідні домівки. Тому Фрайтаґ дозволив дружинам німецьких і українських вояків відвідувати своїх чоловіків у військовому таборі в Нойгаммері. Їм давалися окремі приміщення, і за відповідну плату вони мали харчування з військової кухні. Щоб якнайбільше жінок могло користатися з нечисленних приміщень, час відвідин обмежувався до 14 днів. Багато вояків користалося з цього дозволу, який спричинював піднесення їхнього настрою.
Вояцтво радо вітало кожні відвідини полковника Бізанца та інших членів Військової Управи і Українського Центрального Комітету, не згадуючи вже всіма улюбленого професора о. Василя Лабу.
Про поступ укомплектування і навчання реґулярно надсилалися звіти до вищих військових інстанцій. У кожному звіті пригадувалося, що, через брак устаткування і озброєння, Дивізію не вдасться зробити боєздатною одиницею до кінця року. Вимагалося приділення до Дивізії доброго особового складу і, врешті, ще раз робилося попередження проти передчасного введення непідготованої Дивізії у важкі бої. Не забувалося також про політичну ролю і значення Дивізії. Факт, що в ній тоді опинилося багато молодої української галицької інтеліґенції повинен також бути взятий до уваги при введенні Дивізії у бойові дії, які тепер мусіли б увінчатися з політичного погляду повним успіхом.
Від самого початку утворення, керівництво Дивізії домагалося від німецьких політичних кіл надання їй українського національного характеру, але, на жаль, без успіху. Щойно при новому формуванні Дивізії нові заходи принесли кращі результати. Незабаром майже всі бажання українців були здійснені. Дивізія одержала дозвіл називати себе офіційно «українською». По довгих чеканнях, українці мали нарешті право називати свою дивізію «українською», а не «галицькою». Назва «галицька», по-перше, не подобалася українцям, а по-друге, ширила невірне поняття про Дивізію серед німців. Дивізія одержала дозвіл на вивішування українського національного, синьо-жовтого прапора поряд німецького прапора. Затверджено нову присягу, яка вже не була дослівним перекладом німецького тексту, а дозволяла українцям складати приречення на боротьбу за Україну і український народ. Дозволялося також грати український національний гімн поряд обох німецьких гімнів. [26] Тільки державний герб України тризуб ще був офіційно заборонений, хоч цієї заборони ніхто на практиці не притримувався. Майже всі клумби й кам'яні мозаїки перед українськими квартирами були у формі тризуба. Чому щойно тепер дозволено всі ці національні форми, коли вони вже майже не мали практичного значення? Чому це не сталося раніше? Німецький націонал-соціялістичний уряд зробив основну помилку тим, що переоцінив німецькі сили і бажав мати вільну руку в усіх своїх діях. Скільки разів українці ставили питання, чому німці їм не дають жадної політичної програми? Українці були готові до співпраці з німцями, хотіли брати участь у боротьбі проти московського комунізму по німецькому боці, але вимагали для себе програми, яка ґарантувала б визволення українського народу. Хто може очікувати якогось піднесення без ніякої програми? Без невідомого майбутнього? Врешті у Дивізії дозволено носити тризуб. Хоч усі ці поступки прийшли пізно, вони все таки принесли новий поштовх і чимало піднесли настрій вояцтва.
[26] Два гімни це: німецький національний гімн "Німеччина, Німеччина понад усе" ("Deutschland, Deutschland ьber alles") та гітлерівський гімн, так звана пісня Горст Весселя - "Високо прапор" - (Horst Wessel Lied "Die Fahne hoch").