Темна вода

— Хто — вони?

— Ну, там різного вистачає. Русалки, водяники, лісовики, перевертні. Все це — чорні душі лихих людей, які після їх смерті, природної чи наглої, перевтілилися в різну нечисту силу. Кажу ж тобі — погане місце цей Тихий Затон. Це тепер люди боятися перестали, бо науково-технічний прогрес та різні інші чинники. А ще років сто назад нікого в ті краї калачем не заманити. Різні люди, які вважали себе освіченими, час від часу билися об заклад одне з одним, що переночують на березі Тихого Затону і нічого з ними не станеться. Мертвими нікого з них на ранок, ясно, не знаходили. Гірше — знаходили  божевільних, які не могли сказати, де вони і як їх звати. Де в кого взагалі мову відбирало. Страшно?

— Не знаю, — чесно признався Шульга.

— Ось і я не знаю, де там правда, а де — придумка народна. А кажуть різне. Наприклад, мало не щоночі виходять з темної води затону русалки і хороводи водять, панночку викликають.

Він замовк, ніби навмисне витримуючи паузу. В тиші було чути, як шкребуться десь під підлогою хати миші, а ще щось порипувало в сінях і потріскував гнотик свічки.

— З тією панночкою так вийшло, — знову заговорив дід Іван. — Полюбила вона попри батькову волю простого сільського парубка. Кріпосне право тоді вже скасували, але все одно сільських парубків кохати для панночок — зась. Ну, тікала вона до свого милого потайки, аж поки не відчула — його дитина під серцем у неї. Тоді вона швиденько спокусила на балу в губернатора молодого панича-офіцера, а той в пристрасному запалі і не встиг зрозуміти, що вона — не дівчина. Відразу ж попросив її руки. Дитина народилася майже тоді, коли треба. Тільки сама панночка чорнокоса, її чоловік так само чорнявий, а дитинка — білява, як її справжній батько. Швидко все випливло. Обдурений офіцер свого суперника в солдати відправив. А через рік його десь на війні з турками вбили. Панночка і так щастя з немилим, та ще й рогатим чоловіком не знала, а тут узагалі з лиця спала. Через тиждень після сумної звістки втекла з дому верхи, взявши кращого жеребця з чоловікової конюшні. Куди поскакала серед ночі — ніхто не знав. Коня знайшли прив’язаним біля Тихого Затону наступного дня. Поруч валялося на траві жіноче плаття. Втопилася, бідолашна, гріх великий на душу взяла. Тому й душа неспокійна. Ну, а через деякий час пішли розмови. Ніби бачили люди, як виринає з темної води величезна рибина, зовні схожа на щуку, тільки в кілька разів більша і з потворною пащекою. А на щуці — молода жінка в білій нижній сорочці з розпущеним волоссям. Це такий знак: не можна в Тихому Затоні рибу ловити. Хто насмілиться, на того смерть чекає. Панночка нікого не впізнає, тож для неї всі чоловіки на одне лице — лице її загиблого милого. Так вона починає обнімати, цілувати, тільки холодні її поцілунки. Після них людей мертвими знаходять. Така ось казка.