Воццек & воццекургія
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-030-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Воццек & воццекургія». Краткое содержание книги:
_______________
«Воццек», безперечно, належить до найпомітніших творів української прози 90-х років. «Воццек» так само показує, що про Іздрика треба говорити не лише в контексті української літератури, а в контексті Кафки і Музіля, Кундери й Боргеса, європейських традицій та інтелектуальних шукань у двадцятому столітті. «Воццек» — роман для літературних ґурманів.
Соломія Павличко
* * *
Дуже приємне враження справив «Воццек» Юрка Іздрика в пані прописаності. Стилістично у нього немає недольотів: це абсолютно зрілий письменник великої душевної розкутості і здатності моделювати світ на свій розсуд — не за якоюсь парадигмою, а варіативно.
Оксана Забужко
* * *
Роман Юрія Іздрика імпонує сміливістю уяви та конструкції, виразно засвідчуючи артистичне пожвавлення, притаманне сьогоднішній українській літературі.
Станіслав Бараньчак
* * *
…«Воццек» (не за Бюхнером, та навіть не за Альбаном Берґом, а таки за Іздриком) — химерне і напрочуд цілісне плетиво з фізичного болю, безсонних сновидінь, ненависті, котру за ступенем чистоти я б наважився назвати «святою», пародійного жонґлювання цитатами, сюжетами, прийомами, способами мовлення — усього цього (перепрошую) «постмодернізму», який насправді виявляється чимось межовим, крайнім, остаточним.
Юрій Андрухович
_______________
У художньому оформленні книжки використані фрагменти фотографічних робіт: Rosemarie Clausen, Georgij Petrussow
А потім, так і не почутий, можливо — висміяний, можливо — зігнорований, спуститись донизу (тобто долі), облитися бензином і закінчити своє життя в гріховному вогні аутодафе.
Отож вчасне втручання муніципальної поліції врятувало відразу три життя. Щоправда, незаконне, на думку влади, ув'язнення сім'ї в підвалі, на думку Воццека, було єдино можливою спробою порятунку сина і дружини від загрози розтлінного, лихого, хтивого світу, і хоча переконливість цієї заяви й досліджують сьогодні психіатри, можна сказати, що він любив їх — сина і дружину. Любив сина. Любив дружину.
Але, як сказав би улюблений großmeister, «сєрце єво прінадлєжало другой женщінє»[72].
Ну що ти можеш сказати про А.? Вона така… така… Ти ж навіть не знав ніколи до ладу, як назвати колір її волосся, аж поки не прочитав десь писане майже про неї: «ґраційно тримаючи кошик[73], перетинає майдан жінка з медв'яним відтінком волосся й ім'ям спартанки».
Історія А. для тебе — це щось на кшталт перепоховання мощів (куди їх тепер — на батьківщину?), і все ж, і все ж.
Батько її був відомим циркачем, тобто адміністратором знаменитого цирку «Ваґабундо»[74], а заразом, як водиться, партійним босом і нишпоркою. Цирк той часто від'їжджав на гастролі за кордон, то ж режимові потрібно було мати на такому посту свою людину. Річ ясна, працюючи в самому пеклі фабрики розваг, він ніяк не міг дотримуватися аскетичного способу життя — доводилося-бо приймати на роботу юних акробаток, танцівниць, дівиць-канатоходців, цнотливиць-шаблековтачів, плекати флейтисток жіночого оркестру, опікуватися мазохістичними асистентками, котрих так часто і безжально розрізали ненажерні маги, піклуватися про славнозвісну династію дресирувальників (за помахом руки красуні Міріам тигри падають ниць, перевертаються, мов кошенята, і, врешті, незабутній кадр: вона велично розляглася на живому смугастому килимі), погодьтеся, спокуси на кожному кроці. Він і не намагався їх уникати. Його дружина, звісно, здогадувалася про регулярні сальто-мортале свого правовірного, але все терпіла мовчки, аж поки не виник бучний скандал через його неприхований і бурхливий роман із такою собі Ґертрудою Бодденвієр[75] (на афішах писали:
Королева Марґо.
Неперевершена
жінка-змія). Захоплений нагло невичерпними альковними можливостями її пластики, він забув про пильність, і в результаті мало не втратив роботу разом із прихильністю начальства. Людина його ранґу мала, звісно, право на коханку, але не мала права на розлучення. «Партійний білєт на стол паложиш, раздолбай!» — кричав на нього перший секретар райкому. Справу якось вдалося замнути, однак дружина виявилась незламною — розлучення хоч і не оформили, та жити надалі йому довелося окремо.
І все ж А. (при згадці про батька мати замикалася в собі й відмовчувалася) часто після уроків завертала до «Ваґабундо». Не стільки для того, щоб отримати помножену на комплекс вини щедру батьківську подачку, скільки щоб просто пошвендяти цирковими коридорами, покрутитися біля костюмерних, поотиратися коло галасливої і різнобарвної сценічної юрби. Їй подобалося сидіти на самій верхотурі, на оркестровому майданчику і спостерігати за репетиціями, вона відразу, як належне, прийняла і запахи арени, і пряний аромат гримерних, і сморід звіринця. Вона любила цей рух, цей дух, гармидер, галас, барви, блиск. Тут вона вперше побачила, що таке справжня робота — до сьомого поту, до знемоги, — і зрозуміла, що таке перфектність — важливість кожного міліметра відстані, кожного грама ваги, кожного поруху м'язів.
По закінченню школи вона вступила на факультет журналістики університету, але по старій пам'яті забігала до цирку. Навіть її перший репортаж у пресі був присвячений «Ваґабундо» — коротенька замітка, і неповторне, ледь зіпсуте капарною поліграфією, фото: стрибуни на батуті, захоплені в польоті, мало не під куполом (вона сама вигадала такий хитрий ракурс), в момент, коли їхні тіла уклали дивний ієрогліф чжан[76].
(Можливо, саме такі знаки нам і треба розшифровувати. Кожному з нас. Адже це підказки невидимого суфлера. Слухай і дивись!)
72
«сєрце єво прінадлєжало другой женщінє» — чергова цитата з роману «Пнін» Володимира Набокова.
73
«ґраційно тримаючи кошик…» — цитата з вірша Галини Петросаняк «Життя цього міста…», який увійшов до першої збірки поетки «Парк на схилі» (1996).
74
«знаменитого цирку «Ваґабундо» — «Цирк «Ваґабундо» — назва вірша Юрія Андруховича із збірки «Екзотичні птахи і рослини», одного з небагатьох, покладених Іздриком на музику. Промовистий приклад того, як у простір реального Івано-Франківська вводяться вигадані або запозичені об'єкти. Хоча навряд чи можна з певністю твердити, що події роману відбуваються в якомусь конкретному місті. Топографія «Воццека» вимагає спеціальних досліджень.
75
«Ґертрудою Бодденвієр» — відома німецька танцівниця 30-х років.
76
«дивний ієрогліф чжан» — в розділі «Продовження снів» згадувалося про загадкове рондо чжан. Коннотації не з'ясовані.