Воццек & воццекургія
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-030-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Воццек & воццекургія». Краткое содержание книги:
_______________
«Воццек», безперечно, належить до найпомітніших творів української прози 90-х років. «Воццек» так само показує, що про Іздрика треба говорити не лише в контексті української літератури, а в контексті Кафки і Музіля, Кундери й Боргеса, європейських традицій та інтелектуальних шукань у двадцятому столітті. «Воццек» — роман для літературних ґурманів.
Соломія Павличко
* * *
Дуже приємне враження справив «Воццек» Юрка Іздрика в пані прописаності. Стилістично у нього немає недольотів: це абсолютно зрілий письменник великої душевної розкутості і здатності моделювати світ на свій розсуд — не за якоюсь парадигмою, а варіативно.
Оксана Забужко
* * *
Роман Юрія Іздрика імпонує сміливістю уяви та конструкції, виразно засвідчуючи артистичне пожвавлення, притаманне сьогоднішній українській літературі.
Станіслав Бараньчак
* * *
…«Воццек» (не за Бюхнером, та навіть не за Альбаном Берґом, а таки за Іздриком) — химерне і напрочуд цілісне плетиво з фізичного болю, безсонних сновидінь, ненависті, котру за ступенем чистоти я б наважився назвати «святою», пародійного жонґлювання цитатами, сюжетами, прийомами, способами мовлення — усього цього (перепрошую) «постмодернізму», який насправді виявляється чимось межовим, крайнім, остаточним.
Юрій Андрухович
_______________
У художньому оформленні книжки використані фрагменти фотографічних робіт: Rosemarie Clausen, Georgij Petrussow
Ті ж самі автобуси на швидкості породжують далеке мелодійне звучання, котре так легко сплутати з близьким дзижчанням комара, особливо якщо на голову накинуто подушку, а тільки так останнім часом вдається тобі заснути, тільки так. Це теж не будить тебе, але змушує допасовувати до актуальних сновидінь (як репліки до коміксів) рефлексії на тему звуку взагалі. (Рефлектувати в сні — яка зарозумілість!).
Під вікном його спальні поселилися оси. Очевидно, вони обжили розщелини муру, шпари поміж цеглою і той невеликий простір, якому слугувало дахом бляшане підвіконня. Засинаючи він чув гул й шарудіння, що лунали, здавалося, всередині кімнати — так близько вже дібралися оси до внутрішньої сторони стіни. Його інтриґувало це потаємне нічне життя комах. В уяві малювалися невиразно химерні інтер'єри їхнього житла, котрим бліда на вигадки дрімота надавала все більш антропопатичних рис, і котрі з цієї причини залишалися незаселеними. Невловимо здеформована сном, юридично свідома свідомість уже навіть висувала якісь претензії осам так, немовби це були галасливі сусіди: «Якого біса вони там вовтузяться, — невдоволено думав він, — розважаються, займаються коханням, вечеряють?»
Офіційну версію осиного світопорядку можна було спостерігати вдень. Немов за командою досвідченого авіадиспетчера, у суворому порядку й ритмі одні комахи вилітали із гнізда, інші заходили на посадку, тягнучи додому поживу, здобич, різний крам. Усе це виглядало більш-менш зрозумілим. Про це навіть можна прочитати в книжках. Ряд перетинчастокрилих (Hymenoptera), підряд стеблястих (Apocrita), родина осоподібних (Vespoidea). Усе це добре. Але що означає оте нічне гудіння, схоже на роботу — дз-з-з-з-гу-у-у-у-шрх-шрх-ох-х — ірреального трансформатора?
Як правило, акустика теж стає джерелом страху. Ні, звичайно, ти не купувався на різні потойбічні голоси, чи крики за стіною, чи скрип засувів і завіс — дешевий голлівудський антураж міг хіба приємно полоскотати нерви — не більше. Але приходила ніч, і тільки-но ти стуляв повіки, як твоє невловиме «я», щойно окреслюване поверхнею тіла, відразу переселялося досередини, на внутрішній бік уявної оболонки, і по мірі того, як сон наступав, відвойовував усе ширші території (немов би в палаці — де навстіж відчинено сотні дверей, і перспектива кімнат витягується в довжелезний коридор, — починаючи з дальніх покоїв поступово згасало світло), світлолюбиве «я» відступало, локалізувалося, ти вже відчував себе щоразу меншим і меншим, дрібнішим — дрібним — дуже дрібним, компактним, твій внутрішній зір (жертва лагофтальму[67]) легко проникав у мікросвіт, і сам «ти» вже належав мікросвіту, зосередившись десь в районі сонної артерії, аж раптом пульсації цієї артерії, пульсації, про які ти зовсім забув, і які для змізернілого тебе набували масштабів землетрусу, викидали тебе на поверхню сну разом з уламками розтрощеного метафоричного палацу, а ледь відчутне тертя епітелію до полотна подушки перетворювалося на скрегіт і тріск стихійного лиха.
Інколи дурниця — незнайоме досі калатання у власному ж наплічнику — вганяла в жах можливої погоні: ти прискорював крок, озирався разпораз, раптово змінював маршрут, пірнав у підворіття; звертаючи за ріг, тут же рвучко обертався й рушав назад у намаганні виявити невидимого переслідувача, та всі ці, запозичені з шпигунських фільмів прийоми не давали результату, і стугіт гонитви весь час наздоганяв тебе, твій персональний монстр уже дихав у потилицю, готовий зжерти чи роздерти, коли все несподівано з'ясовувалося: загнаний, мокрий і злий на самого себе, ти врешті усвідомлював, що просто-напросто випадково-виняткова комбінація речей, поверхонь і фактур усередині наплічника спричинила такий незвичний звуковий ефект.
Траплялося, що непокоїла й сама невизначеність джерела звуку. Так, одного разу по обіді він витратив купу часу, поперевертав усе на кухні, поки зметикував, що звичайна каструля нагрітої зупи, охолоджуючись, із неповторним мелодійним свистом затягує всередину повітря. Весь секрет був у покривці — вона сідала майже герметично і сама слугувала резонатором у цій кулінарній фісгармонії.
67
«жертва лагофтальму» — мається на увазі фізична вада, в результаті якої до кінця не стуляються повіки. Натяк на своєрідність трагічного Воццекового світобачення, одна з причин якого — неможливість до кінця заплющити очі, втекти від світу, адже навіть сни не дають йому заспокоєння й відпочинку.