Кобиздохівські оповісті
Электронная книга - «Кобиздохівські оповісті». Краткое содержание книги:
- Так це ви мені за чужі гріхи задницю намантачили?
Кожен, хто мав справу з сінокосом, знає, що мантачка - це такий залізний брусок, яким косу оббивають - мантачать, одне слово. „Перший”, вочевидь, косу ніколи в руках не тримав, бо з усього вигуку голови Рохманчука зрозумів лише передостанній термін. Але почав наливатися кров’ю. На щастя, товариш супроводжуючий, котрий з органів, зреагував професійно - випхав нашого земляка за двері, ще й прошипів у вухо:
- Тобі, йолопе, строгача замало? То вийдеш звідси „широкою масою безпартійних”.
Рохманчук від такої перспективи скис і правди в обкомі партії більше не шукав. Сказав лише супроводжуючому, мовляв, вертайся сам, поінформуй район, а я - по магазинам. І справді, зайшов в універмаг, купив жінці подарунка, а звідти одразу до ресторану. Психологічну кондицію до норми адаптувати. Або, як по-простому, то напитися. Ну, з останнім питанням в Радянському Союзі до знаменитого антиалкогольного указу М.С.Горбачова проблем не було. Зайшов, дав кому треба на лапу, за столиком умостився, замовив, прийняв, знову прийняв, ще раз… рівень кондиції почав вертатися до норми. Ще трохи - і поїхав би дядько тихенько в Кобиздохівку рейсовим автобусом до своєї жінки, котра ще не знала, чого їй чекати - листа з в’язниці чи золотого годинника на ланцюжку в подарунок.
Але тут удруге в історії Кобиздохівки в нормальний хід подій нахабно втрутилася цивільна авіація. Схоже, що ця шанована в СРСР інституція таки поставила собі на меті помститися моєму селу за збитий колись „кукурузник”.
Старі люди казали потому, що не обійшлося без нечистої сили, або, як її називали у Кобиздохівці, „ганцихристів”. Не знаю, не був при тому. Але люди гомоніли і Рохманчук не заперечував, що виринули оті двоє в ресторані - як спід землі, рогів на них, щоправда, не було, а може голова й не розгледів, бо дуже голосно музика грала, а от крильця зафіксував - маленькі такі, на погонах пілотів цивільної авіації.
Що би я зауважив із цього приводу? На той історичний період наші люди в партію вже не вірили. То факт! Але ще терпіли - хто зі страху, хто за звичкою. В Бога вірило тоді ще виключно старше покоління. А от в чортів?… Хоча до розпаду Совєцького Союзу було ще далеченько, та народ уже надивився і наслухався такого, що цілком міг повірити в тих „ганцихристів”, котрі нашого голову якимсь побитом у ресторані відшукали, прикинувшись скромними трударями повітряних нив.
Щоправда, в залі було до біса вільних столиків, але може хлопцям для душевності не вистачало саме третього співрозмовника. Рохманчук, ну вже зовсім тепленький, запропонував випити за знайомство, що авіатори прийняли без заперечень. Більше того, вони не розчинились у прокуреному повітрі, коли голова за старокобиздохівським звичаєм перехрестив чарку і виголосив:
- Згинь, нечиста сило, зостанься чистий спирт!
Але далі - і це вже без бре’ - почалася суцільна чортівня. Бо нашому сільському керівникові одібрало пам’ять. А такого з ним не було навіть тоді, коли він якось випадково замість рідного тещиного „самограю” смиконув стакан Кобиздохівської фірмової з дустом.
Отямився Рохманчук на своєму власному городі. Над головою блимали і двоїлися зорі, а спину муляло щось тверде. За хвилину голова і собі поблимав очима, а тоді зорієнтувався, що лежить він на снігу, а муляє йому жіночий годинник на ланцюжку, котрий був куплений в області в подарунок дружині, але в якийсь незбагненний спосіб перебрався з кишені на шию. Лежав дядько, либонь, довго, бо з одного боку сніг під ним уже розтав, а з другого - штани теж були мокрі.
- Це ж треба було так набратися, - простогнав Рохманчук. - А все та Кабатня, щоб їй!… У них, бачиш, кооперацію обчистили, а я тут додому ніяк не дійду. Та ще й догану встромили… Ну, чекайте, попросите ви у мене комбікорму, то я вам чотири дулі дам замість нього. Будуть ваші корови, як ті зайці, взимку кору гризти.
Уявивши собі кабатнянських корів, що стрибають на задніх ногах по снігу між деревами, Рохманчук повеселішав і сказав:
- Ну, полежали - і годі. Пора до жінки під бік.
Одержавши чоловіка без розписки про невиїзд і на додачу ще й з подарунком, головиха зраділа і не стала допитуватися за звичаєм більшості дружин, де був, з ким пив і чого це його так довго трясця носила. Та й Рохманчука не дуже на відвертість тягло, бо сильно втомився. Головне - що ночував удома і з комфортом.
Обірвали той комфорт рано-вранці непрохані гості - два вчорашніх ганцихристи з крильцями, а з ними ще кілька таких же, переляканих, блідих і в темно-синіх шинелях з погонами цивільної авіації.