Кобиздохівські оповісті
Электронная книга - «Кобиздохівські оповісті». Краткое содержание книги:
- Добудую і буду в ньому жити. Ми з моїм Андрушею теж не старі.
Андруша, він же Андрій Якийсь-там - то головишин чоловік. Законний. Чим він при ній займався, за що вона йому гроші „по вєдомості” платила - писати не буду. Бо у нас серйозне наукове дослідження, а не якесь там бульварне видання з голими бабами.
Ще не встигли наші наївні дядьки від цього першого нахабства до тями прийти, аж головиха їм далі, як межи роги. Питає, чи є у селі сауна? Наші кобиздохівські пояснюють, що лазні своєї, на жаль, немає, тож з весни до осені в Кобиздошці купаються, а в холодну пору до райцентру їздять, щоп’ятниці. Головиха губи накопилила і обізвала моїх земляків темнотою, котра навіть не знає, що в лазні миються, а сауні стрес скидають. І організм чистять.
У Кобиздохівці, як відомо, організм чистили з діда-прадіда фірмовою, як для себе. Хто на звіробої настоює, а хто на сушених сливах. Проте, ділитися цим досвідом із головихою не стали. Ану ж знову почне нехорошими словами обзиватися. А вона, як та кобила, котрій шлея під хвіст потрапила:
- Отам-от, біля ставка, через дорогу від мене завтра почнемо будувати сауну.
- Та взагалі - ваш попередник на тому місці дитячий садочок планував.
- Обійдетеся! Я ж вам добра бажаю, а для цього мені здоров’я треба. І потім - ви уявляєте, який то кайф: розпаритися, а потім голячка у ставок пірнути!
Така перспектива - побачити, як розпарена головиха голячка у ставок пірне - кобиздохівським чоловікам здалася заманливою. Принаймні, ніхто не протестував. Аби баба здоров’я мала!
То вже потім дядькам дружини вдома мізки прочистили на ту головишину новацію. Причому, одним-єдиним питанням: а куди дітей подіти - як у тій пісні, під піч загнати і їсти не дати? Чи може, на жнива та посівну татка з ними вдома посидять? Відповіді не знайшлося. Але - пізно, слово було сказане, тож діло почало робитися, аж гай зашумів.
Спочатку Катерині, як вона сама казала, котеджа добудували. Потім сауну звели. Замість старого „газика” на колгоспні гроші „Волгу” купили, згодом - по дрібничці - чеські меблі, телевізор кольоровий… Люди казали - французький, але чи правда це - не знаю. Бо крім головихи і її законного телевізор той дивилися тільки гості з області.
Доки Катерина Третя гостей тішила, здоров’я поправляла та організм чистила, колгосп, як водиться, занепав. Усе, що мало вимерзнути - вимерзло, а також зогнило, засохло і здохло, або щезло з невстановлених причин у невідомому напрямку. Щоправда, мудрі мої земляки такою локальною катастрофою державного сектору сільської економіки не проймалися. Вони своє життя поправляли по-своєму. Цибулю вирощували, гриби сушили, самогонку гнали - для себе і на продаж. А також, вибачайте, потихеньку підбирали все, що в колгоспі кепсько лежало. Ну й справді, не пропадати ж добру. Особливо, коли у головихи все хазяйство з парою пішло, як у сауні.
Щоправда, оту ідилію ледь не зіпсував молодий агроном. Вискочив, пригадують люди, якраз насампочаток осені. Діти вже до школи пішли, але буряк копати ще ніхто й не збирався. Так ото, вискочив з автобуса цибатий такий, худющий і довгий, як налигач. В одній руці - магнітофон, у другій - чемоданчик, а за спиною рюкзачок із маминими пиріжками. Одне слово - молодий спеціаліст. І то навіть не з області, а з самого Києва. З Академії.
Дівчата одразу - хі-хі-хі! Новий парубок об’явився. Жених! Але Катерина Третя як побачила, то одразу сказала:
- Аякже, радійте. Отак зараз буде вам жених. Або дуже дурне, або з-під вінця втік. Бо нормальна людина свій Київ на нашу Кобиздохівку не проміняє. Хіба що під конвоєм і без паспорта. Але то інша стаття. А цей або порозумнішає, або пиріжки поїсть - і назад, до мами. Пом’яніть моє слово, довго не втримається.
А отой, котрий молодий, ще й спеціаліст на додачу, виявився уїдливим, як гедзь. Мало того, що з порогу забалакав так, наче все життя збирається тут жити. І квартиру йому подавай, і підйомні, і всяке інше. Власний транспорт закомандував.
- У вас, каже, колгосп великий. А у мене хоч ноги й довгі, та поки я ними з краю в край додибаю, курка тричі знесеться.
Головиха розсудила так: з одного боку, чому б і не дати людині те, що просить. А з другого - навіщо колгоспним добром надаремне розкидатися? Бо ж три роки мине - і він геть гайне. А ми з чим залишимося?
Поселили його на квартиру до Синюшків. У них хата тісна, зате хлопець - завжди на очах. Тікати надумає - одразу видно буде.
А він наче й не збирається тікати. Молодь сільську навколо себе зібрав, щовечора, як не пісні, то танці, як не танці, то розмови до ранку, а після тих розмов - колгоспному начальству такі за питаннячка, що ніякої вам поваги до старших! І суцільний підрив авторитету.