Кобиздохівські оповісті

Обласний начальник з японським прізвищем розтулив нарешті рота, щоб припинити це неподобство. Та великий флегматичний Чорний Цап, який теж невідомо звідки взявся на урочистості, глузливо бекнув йому під лікоть. І, як слід було сподіватися, замість потрібних слів вирвались у Тутайтами зовсім непотрібні:

Його обкомівські ноги теж почали виписувати на асфальті давно вже забуті колінця. І вся містечкова номенклатура, старанно повторюючи: „Тебе й мене коле колька…” кинулася слідом за шефом у це абсолютно ганебне, безідейне, антирадянське безглуздя з усіма ознаками „напівпогамованої шизофренії”.

І раптом гримнуло, попередньо блиснувши, і музика увірвалась, і всі, живі й мертві, святі та грішні, прості й номенклатурні, люди, коти й собаки завмерли, задерши голови. Монумент жбурнув камінний кашкет на землю і склав пальці простягнутої правиці у виразну величезну ДУЛЮ!

Кобиздохівка-Київ

1989-2004 рр.