Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
- Субота, субота!
Крамар хапається за голову:
- Ой-ой-ой! Це мій Гаврило свиню підклав. Уявляєте - випив учора пляшку горілки і закусив шматом сала!
Наступний анекдот унікальний. Бо його не можна перекласти на російську мову. Загубиться сама сіль жарту. Річ у тім, що Біблія ділиться на дві частини: Старий Заповіт, який визнається і євреями, і християнами та Новий Заповіт, який є священною книгою тільки християн.
Тепер сама оповістка.
Зустрічаються два чорнобильських хасиди.
- Шановний Хаїм, чого це ви такі стривожені?
- Ой, не питайте, шановний Лейбо. Оце щойно ходив до рабина.
- А що сталося?
- Ой, біда, біда. Мій син прийняв християнство. То я просив нашого ребе, аби той порадився з Богом, що мені робити.
- І що Бог сказав нашому ребе?
- Що у нього з сином та ж сама проблема.
- Справді… але ж Бог хоч щось порадив?
- Порадив. Сказав, передай тому єврею, нехай зробить те ж саме, що і я: напише новий заповіт.
Коментувати жарти - справа загалом невдячна. Але часом необхідна, особливо, коли йдеться про жарти старих, призабутих часів. По перше, зверніть увагу, що чорнобильський хасид не мав ніяких сумнівів стосовно того, що ребе напряму поспілкується з Богом і попитає у нього поради, що робити конкретному містечковому єврею. А по друге, в канонічному російському перекладі вираз «Новий Заповіт» звучить як «Новый Завет»…звучати - звучить, а сенс жарту, як ви бачите, зник.
До речі, в колекції Сафріна є ще один анекдот про чорнобильського хасидського рабина, який незаперечно підтверджує, що той спілкувався з Богом, вважайте, що на рівних.
Після смерті чорнобильський ребе втрапив, звісно ж, до раю. Йде він на суд Божий і бачить - ліворуч паркан, праворуч паркан, за парканами чепурні, але невеличкі одноповерхові будиночки стоять, а посеред них - здоровенний палац на кілька поверхів.
Зайшов ребе до Бога, той йому каже:
- Жив ти праведно, тож місце твоє - в раю. Без проблем! От тільки трошки зачекай, доки твій будиночок добудують.
- Почекати почекаю, часу вдосталь, але скажіть мені, чий то я палац по дорозі бачив?
- Та ти його знаєш - Боруха Гольдштейна.
- Що? Боруха? Гольдштейна? Хто з нас збожеволів? Він же - ганьба єврейства, безбожник, нахаба, злодюга! І в такому палаці в раю живе!
- Ша! Заспокойся. Гольдштейн сюди зі своїми будівельниками приїхав.
Розділ сьомий Жарти славетних… і не дуже
«Краще бути осміяним, аніж присоромленим».
Єврейська мудрість із зібрання Нодара Джинджихашвілі
Поклавши руку на серце, автори щиро визнають: у більшості випадків неможливо розрізнити, коли знамениті люди жартували насправді, а коли це були вигадки їхніх сучасників. «Сиділи ми оце вчора в ресторані з нашим славетним Н. І коли подали страсбурзький паштет, він сказав…». А потім уїдливі біографи з’ясовують, що гордість нації того дня не міг сидіти в тому ресторані, бо по-перше, був вегетаріанцем і харчувався виключно вдома, а по-друге, на той час перебував на іншому континенті, бо в Америці. І нарешті, славетний Н. навіть не підозрював про існування вищезгаданого оповідача.
Але - нехай буде, як люди хочуть…
Вождь російської революції Лев Давидович Троцький, як відомо, від народження носив прізвище Бронштейн. Він, до речі, наш земляк. Його тато колись купив на Елисаветградщині хутірець у полковника Яновського, далекого родича матері Миколи Васильовича Гоголя. Свій революційний псевдонім юний Льова позичив у надзирателя одеської в’язниці, в’їдливого служаки-зануди. Ідея, погодьтеся, була непогана. І молодий революціонер не раз реготав до сліз, уявляючи, як царського сатрапа раз-по-раз тягають до жандармерії і там грізно випитують: «А отой відомий Троцький, котрий проти царя - то не ваш родич?»
На жаль для Троцького і на щастя для сатрапа до сімнадцятого року Лев Давидович у Росії був не таким уже й відомим. Можна сказати, навіть обмежено відомим. В усякому разі, ті, хто знав про нього, могли вільно розміститися в середній цюріхській пивничці, де постійно збиралися російські політемігранти.
І після сімнадцятого року надзирателю Троцькому обійшлося. Ніхто не думав зводити з ним порахунки за минуле, бо з’ясувалося, що новій владі конче необхідні і в’язниці, і професійні тюремники. Більше того - той Троцький, котрий одеський, зробив у перші роки радянської влади непогану кар’єру, натякаючи, що він родич того Троцького, котрий вождь.
Все хороше має паскудну звичку колись закінчуватися. Це тільки неприємності не переводяться. Гримнуло над головою одесита тоді, коли однофамільця потурили з вождів, з роботи, з партії і нарешті - силоміць випхали за кордон. І, що найгірше, розпочалися судові процеси над «троцькістсько-зіновіївською бандою та їхніми поплічниками». На одеського Троцького нарешті почали позирати косо - і він не витримав. Побіг до загсу і замінив своє контрреволюційне прізвище на стовідсотково радянське - Красноармєйський.