Празький цвинтар [без ілюстрацій]

(15 червня). З місцевими говорити важко. Єдине, у чому немає жодного сумніву, — вони прагнуть якнайбільше здерти з того, хто, за їхніми ж словами, хоч трохи схожий на п'ємонтця, хоча серед ґарібальдійських добровольців їх теж чимало. Я натрапив на таверну, де можна недорого попоїсти й скуштувати страви, назви яких вимовити просто неможливо. Пиріжками із селезінкою я просто давився, але, якщо запивати їх місцевим вином, то можна подужати навіть кілька штук. За вечерею я познайомився з двома добровольцями: одному, такому собі Аббі, ліґурійцю, було ледве за двадцять, а інший, Банді, газетяр з Ліворно, був приблизно мого віку. Завдяки їхнім розповідям я дізнався про перші битви ґарібальдійців і про їхню дорогу сюди.

— Ох, Симоніні, якби ти тільки знав, яким цирком була наша висадка у Марсалі! Отже, підпливаємо ми до бурбонських кораблів «Стромболі» та «Капрі», наш «Ломбардієць» напорюється на підводний камінь, і тоді Біксіо каже, що ліпше хай ворог захопить його з діркою у пузі, аніж неушкодженим, ба більше — треба й «П'ємонтця» продірявити. «Яке марнотратство!» — кажу, але його була правда: не годиться дарувати ворогові аж два кораблі, та й хіба не так учиняють великі полководці: зійшов на берег, спалив судно, й тоді вже дороги назад немає — тільки вперед. Починаємо висаджуватися з «П'ємонтця», а «Стромболі» починає палити з гармат, але все мимо. На їхній корабель піднімається старший офіцер одного з двох англійських суден, що стояли в порту, й каже капітанові, що на суші є англійські піддані, тож якщо трапиться хоч якийсь міжнародний інцидент, відповідатиме саме він. Ти ж знаєш, що у англійців у Марсалі великий комерційний інтерес, пов'язаний з вином. Сказавши, що йому начхати на міжнародні інциденти, бурбонський капітан знову заряджає, і знову ядро пролітає повз. А коли нарешті їхній залп досягає цілі, то від того жодних збитків, хіба що цуцика навпіл розідрало.