Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Запитання мав лише Данило Якович. Він сказав:
— Хотілося б мені знати, чого саме ви вже досягли цією вашою машиною?
Олд-Бой усміхнувся:
— Ну, на це легко відповісти, хоч наш список і не дуже великий. Їжу собі підсмажували. Пальця професорові Терещенку обпекли і… вухо нашому вельмишановному Іванові Петровичу Антохіну… Людей на вулиці спиняли… Котові виразки загоїли й шерсть на ньому наростили… Наслідки, як бачите, поки що не такі вже й значні, але вони, хоч і не дуже систематизовані науково, мені здається, все-таки переконливі…
— Так, так, — відгукнувся Данило Якович. — Це правда, що не дуже систематизовані. Я ж казав, ви з своїм генератором поки що робили всякі фокуси-покуси. Ні, мені це не потрібно, я рішуче заявляю. У нас інша мета. Так і Іван Петрович мені писав у листі… А от щодо шерсті на котові — щось не віриться.
— Та я ж вам кажу, що виросла. Можете самі побачити, бо ж того кота ми привезли з собою, — запально промовив Петро: він дуже не любив, коли ставили під сумнів наслідки його досліджень. І хоч їх робили Люка та Богдан, а не він, Олд-Бой сприймав заперечення як особисту образу.
— Хм… — висловив знову деякий сумнів Данило Якович. — Дивно… щось воно теє… може, він саме линяв тоді, ваш кіт.
Тепер образився Богдан. Він підвівся і, похитуючись од хвилювання, грізно перепитав:
— В-ви думаєте, що в-він линяв? І що це не вплив нашого проміння? Що це в-випадковий збіг обставин?
Данило Якович ствердив:
— Здається мені, що так.
Такого Богдан не міг стерпіти: що за сумніви! Він підняв руку, немов хотів щось схопити в повітрі, і ще запитав:
— Г-гаразд, а коли я в-вам зараз доведу, що це було саме так, тоді в-ви повірите?
— Хм… тоді, звісно…
Всі принишкли: це було цікаво, адже тихий, мирний Богдан ніколи не насмілювався так категорично сперечатись. Але всі бачили, як Богдан після слів Данила Яковича поривчасто простягнув руку над головами Сашка і Тетяни Гаврилівни. Жінка аж відсахнулася.
— Ой! — зойкнула вона.
Рука на мить повисла над головою Андрія Антоновича, як шуліка впала вниз, схопила в свої пазурі славнозвісну хутряну шапку, з якою старий майже не розлучався, — і підняла її вгору. Андрій Антонович зблід.
— Що ти робиш, хлопче!
Та було вже пізно. Переможний голос Богдана лунав у тиші:
— Ось, шановний Д-даниле Яковичу, в-ви маєте перед собою людину, якій зовсім не властиво линяти! Ось в-вона перед вами! Наш давній з-знайомий Андрій Антонович, що досі міг правити за найкращий зразок реклами т-типу “я був лисий”. Чи д-доводилося вам, товариші, бачити таку лисину? Це ж була с-справжня Сахара, а не голова! І ось — маєте, погляньте!
Богдан майже силоміць одвів убік руки Андрія Антоновича, який усе ще соромливо прикривав голову. А що Андрій Антонович пручався, Богдан лагідно мовив:
— Н-нічого, Андрію Антоновичу, нічого! В-ви тепер все одно як науковий об’єкт. Н-нічого не поробиш! Зате — які наслідки! Дивіться, товариші, н-на цю колишню пустелю Сахару!
Так, це було новиною не тільки для таких неофітів, як Данило Якович, Ганна або Тетяна Гаврилівна. Ні, здивування охопило всіх без винятку! Люка поглядала то на голову Андрія Антоновича, то на Богдана, мов не вірила своїм очам. Сашко роззявив рота. Олд-Бой підійшов ближче і придивлявся, ледве стримуючи в собі бажання помацати голову, щоб остаточно впевнитися, чи немає тут якоїсь підступної каверзи, хоч і ясно було, що простодушний Богдан був не здатний на таке.
І справді, тут було на що подивитися.
На голові Андрія Антоновича кучерявилося невеличке, з півсантиметра заввишки, волосся. Це був уже не пушок, що його Богдан бачив раніше; ні, це було волосся, справжнє густе волосся! Богдан аж скрикнув:
— Ач, як виросло!
Олд-Бой нарешті не стримався. Він обережно торкнувся пальцем волосся, задоволено хмикнув і повернувся до Богдана:
— Скажи, нарешті, коли це сталося? Що за таємниці?
Всі погляди були спрямовані на Богдана — здивовані й зацікавлені. Проте молодечий запал покинув рудого так само швидко, як виник. Богдан раптом зніяковів.
— Т-та це ми сьогодні… ранком… Андрій Антонович дуже п-просив… і я опромінив його лисину… от і все…
— Ранком? Сьогодні? — перепитав Данило Якович.
— Так, — ще більше зніяковів Богдан.
— Ну й ну… оце так… — не знаходив слів директор.
Олд-Бой підбив підсумки:
— Тепер шановний Данило Якович, мабуть, не сумніватиметься щодо наших дослідів. На прикладі з Андрієм Антоновичем ми маємо значно ефективніший зразок дії генератора. Бо нове волосся виросло за кілька годин! Богдане, ти можеш узяти патент на наймогутніший засіб зарощування лисин. Це ти правильно згадав про рекламу “я був лисий”. Поєднання міліметрових хвиль з інфразвуком дало нечувані наслідки! Андрію Антоновичу, вітаю вас! Ваше ім’я з пошаною й подякою згадуватимуть мільйони лисих усього світу. А що я свого часу так само змушений буду використати ваш спосіб, то заздалегідь висловлюю вам і свою щиру подяку. Спасибі, дорогий Андрію Антоновичу!