Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
У збройових майстернях батька працювало багато народу. З різних місць в фургонах привозили металеві бруски та інші необхідні речі. Інші фургони під охороною доставляли готові вироби замовникам. У майстернях працювали ливарники, ковалі і зброярі, вони перетворювали гарячий метал в зброю і обладунки. Деякі клинки виготовляли з дуже дорогої «отруйної сталі», про таку зброю говорили, що її удар смертельний, навіть якщо нанести крихітну ранку. Ще там були робітники — вони заточували клинки і полірували обладунки, і гравери, які наносили прекрасні візерунки на щити, обладунки і клинки. У майстернях батька працювали навіть жінки, які допомагали робити кольчуги. Ніккі дивилася, як вони, сидячи на лавках за довгими дерев'яними столами, розпускаючи плітки й хихикаючи, методично в'язали кольчужні кільця.
І дівчинці здавалося дивом, що людська винахідливість зуміла перетворити твердий метал в гнучкий одяг.
Щоб купити вироби майстерень її батька, люди приїжджали з усієї округи і з найвіддаленіших місць. Батько казав, що він виробляє краще озброєння. Його очі кольору літнього неба дивно виблискували, коли він розповідав про своїх вироби. Деякі речі були настільки прекрасні, що навіть королі приїжджали здалеку, щоб замовити зброю і обладунки і підігнати по собі. Траплялося, що над деякими особливо витонченими обладунками досвідчені майстри трудилися місяцями.
Ковалі, молотобійці, ливарники, зброярі, шкірники, клепальники, полірувальники, гравери, срібних справ майстри, навіть швачки (вони шили стьобану білизну під обладунки) і, звичайно ж, підмайстри з'їжджалися з різних місць в надії влаштуватися на роботу до батька Ніккі. Деякі досвідчені майстри привозили з собою кращі зразки своєї роботи, щоб показати йому. Батько наймав дуже небагатьох, більшості відмовляв.
Батько Ніккі був шанованим чоловіком, струнким, високим, широкоплечим і сильним. Ніккі завжди здавалося, що на роботі він бачить куди більше, ніж інші, ніби метал розмовляє з ним, коли він торкається його пальцями. Рухи його завжди були точні і вивірені, нічого зайвого. Для Ніккі батько являв собою втілення могутності, сили і цілеспрямованості.
До нього постійно приходили військові, чиновники, дворяни, постачальники і робочі. Буваючи у батька в майстернях, Ніккі всякий раз дивувалася, бачачи, що він постійно з кимось розмовляє. Мати казала, що це тому, що він зарозумілий і змушує нещасних робочих перед ним принижуватися.
Ніккі любила спостерігати, як люди працюють. Робочі посміхалися їй, відповідали на запитання, іноді навіть дозволяли стукнути по металу молоточком. Дівчинці здавалося, що батькові, напевно, приємно спілкуватися з усіма цими людьми. Удома ж говорила в основному мати, батько все більше мовчав, і його обличчя ставало кам'яним.
Якщо він вдома і говорив, то майже завжди про роботу. Ніккі вбирала кожне слово, їй хотілося дізнатися якомога більше і про батька, і про його справи. Мати ж стверджувала, що його мерзенна сутність пожирає зсередини його душу. Чуючи таке, Ніккі всякий раз сподівалася зцілити його душу і зробити батька таким же здоровим всередині, яким він виглядав зовні.
Ніккі батько просто обожнював, але, схоже, думав, що її виховання — завдання надто ніжне для його грубих рук, а тому надав це матері. Навіть якщо він був з чимось, не згоден, то підкорявся бажанням матері, кажучи, що в такого роду справах вона розбирається краще.
Робота забирала в нього більшу частину часу. Мати казала, що він занадто багато часу присвячує збільшенню свого багатства — пограбування народу, як вона частенько це називала, — замість того щоб присвятити себе, як велів Творець, служінню людям, і що така поведінка явно свідчить про зіпсованість його душі. Частенько, коли батько приходив на вечерю, поки слуги снували туди-сюди, подаючи страви, мати зі страдницьким виглядом говорила, як все в світі погано. Ніккі нерідко чула, як люди кажуть, що її мати — шляхетна жінка, яку глибоко турбують потреби інших людей. Після вечері батько, ні слова не кажучи, повертався на роботу, і цим ще більше злив матір — адже вона бажала висловитися з приводу стану його душі, а він був надто зайнятий, щоб її вислуховувати.
Ніккі пам'ятала випадки, коли мати стояла біля вікна, дивлячись на темне місто, і, без сумніву, роздумувала про все те, що отруювало їй існування. У ці спокійні вечори батько іноді підходив до матері ззаду і ласкаво притулявся до спини, ніби вона — рідкісна коштовність. У такі моменти він здавався задоволеним і якимось розм'якшеним. Шепочучи їй щось на вухо, він злегка погладжував їй спину.