Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
— Мати? Це Любка…
— Любов Макарівна, — перебив і виправив співбесідника Федір.
— Вона… жива?
— Слава Богу. В неї інше прізвище, інший чоловік, але це нічого не означає. Сам знаєш, які часи, чиєю вона була коханкою і чий я син. Одружилася, взяла прізвище чоловіка, його десь під Смоленськом ще влітку сорок першого вбили. Загинув рядовий такий-то смертю героя… ну, словом, усе, що в подібних випадках у похоронках пишуть.
— А ти? Як ти, хто ти, де ти?
— Не має значення. Так само не варто розпитувати, як я знайшов тебе. Доклав певних зусиль, а взагалі шукати потрібних мені людей я вмію. Тим більше — в якійсь занюханій Тюмені, — Рогожин криво посміхнувся, знову показавши фіксу. — Прийшов я, сам бачиш, без речей. Навіть зброї при собі не маю, хоча ти, Дьоготь, так присів на ліжко, щоб рукою до подушки дотягнутися. Пістолет чи револьвер? Покажи, тут усі свої.
Савка спокійно відкинув подушку, під якою справді лежав плаский бельгійський браунінг, демонстративно взяв його в руку, виставив дуло просто перед собою. Воно дивилося на стіну, та будь-якої миті Дьоготь міг наставити його на хлопця. Несподіваний нічний гість раптом перестав йому подобатися.
Таки відчувалося в ньому щось не просто вороже — справді чуже.
— Стрілятимеш у сина свого кращого товариша? — поцікавився Федір.
— Давай домовимося: в цій хаті тобі, я б так сказав, не зовсім раді. Ти ведеш себе неправильно, Федоре Рогожин, і батько твій, думаю, погодився б зі мною. Ось тільки він відходив би тебе ременем, а я просто застрелю. І буду правий. За всіма нашими законами.
— Давай тоді домовимося ще про одне: я справді можу тобі зараз довести, що стрельнути в мене ти не встигнеш. Але, — гість завбачливо простягнув уперед руку, — пропоную жити в мирі. Бо мені потрібна допомога. Яку я, між іншим, прошу не по якійсь там старій пам’яті. Особисто ти отримаєш десять тисяч рублів, повторюю — десять тисяч рублів, лише за те, що зведеш мене з надійними людьми. Бажано, аби серед них були ті, хто раніше знав мого батька. Ще краще, якщо в них є тайговий досвід. Або — вони просто зараз ховаються в тайзі, перебуваючи в розшуку.
Савка Дьоготь опустив браунінг.
Отак.
На стукача Федір Рогожин не схожий так само, як і на вуркагана. Яке б враження не справив на нього після короткого знайомства цей досить нахабний та самовпевнений хлопчисько, син Спиридона Рогожина просто не може дозволити собі бути міліцейським чи навіть енкаведешним стукачем. Але, з іншого боку, приходить серед ночі, пропонує не те щоб дуже грубі, та цілком пристойні гроші, і Дьоготь певен — вони в Федора є, він не обдурить, заплатить чесно. Отже, йому справді треба для чогось зібрати гурт надійних людей, та ще й бажано таких, кому нема чого втрачати.
Зараз Савка Дьоготь відчув — він або влипне в погану історію, або отримає завдяки синові Спирки досить непоганий шанс заробити. В тому, що йдеться саме про заробіток, професійний злочинець не мав і крихти сумніву.
— Гаразд, Федоре… Спиридоновичу. Забудемо, що ми тут один одному наговорили. Тільки ось яка штука: непотрібні мені твої тисячі рублів. Можеш навіть толком не базарити про те, з якого бугра ти в свої рідні краї скотився і що задумав. Син Спиридона Рогожина береться лише за толкові справи. Тому, Федоре, Савка Дьоготь або при ділах, тобто при своєму проценті, на певній частці, або — сам розумієш. Вирішуй, як у нас із тобою далі базар піде.
— Так, як на базарі, — посміхнувся Рогожин. — Торгуватися будемо.
— Я тобі, хлопче, не про той базар товкмачу, — Дьоготь знову підняв браунінг, але тепер дуло дивилося вже гостеві в груди. — То як, почнемо домовлятися?
Федір Рогожин знизав плечима. Зрештою, приблизно так він і уявляв собі зустріч та розмову зі старим батьковим корешем.
Пригода в Данилівці
Спочатку він виганяв із Сибіру адмірала Колчака. Потім більше року мандрував по госпіталях. Згодом партія кинула фронтовика на боротьбу з внутрішнім ворогом, набагато небезпечнішим, аніж білогвардійські недобитки. У цьому Клим Соболь переконався за двадцять років міліцейської служби: контру рано чи пізно можна ліквідувати. Коли не буде інших аргументів — фізично, караючим чекістським мечем. А от бандитизм подібними методами не викорениш. Злочинність вічна, з цим Соболь уже змирився. Зник молодечий запал, і він точно знав — усіх бандитів, розбійників, фармазонів, злодіїв та гвалтівників не переловлять і після його смерті або героїчної загибелі. Хоча, звичайно, не дай Бог.