Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
— Люди ви чи ні, туди вашу маму! Правда — наче подуріли всі разом! Не треба нам цей дурний зошит, але трупів ваших так само не треба! Все?
— Пус-сти-и, — хрипів Нікодімов. — Пус-с-сти-и-и…
— Досить, — Докучаєв миролюбно поклав руку на Славкове плече. — Пускай його. Ми справді не так себе поводимо, показилися.
Звільнений із лещат Буртового захвату Нікодімов, кривлячись від болю, нахилився за револьвером. Та Докучаєв сам відкинув зброю носаком під машину. Тим часом Джейсон Борн, якого відпустив Шульга, приводив до ладу свій костюм. Хаммер мовчки заховав плаский пістолет ззаду за пасок штанів.
— Досить, — повторив Докучаєв. — Нехай той, хто ховав, дістане те, що заховав, і покаже нам. Тримаючи в своїх руках. А ми всі спокійно будемо дивитися. Згода?
Заперечень не було, і Галина, покопирсавшись у надрах багажника, переможно продемонструвала всім присутнім прямокутний конверт із цупкого жовтого паперу. Чоловіки завмерли, ніби очікуючи, що жінка зараз жестом фокусника вийме звідти або великого кролика, або маленького слоника.
Галина зачинила багажник, розірвала конверт, узяла його за краї й витрусила звичайнісінький старий не надто грубий зошит у клейончастій палітурці. Жінка розгорнула першу сторінку і зробила крок назад.
Першої миті нічого не відбулося.
Але за кілька секунд спочатку верхня, а за нею — решта сторінок почали повільно скручуватися трубочкою, темнішати, потім з’явився тоненький димок, і не встигли глядачі отямитися, як зошит охопив вогонь.
— Отак, — спокійно промовила Галя, не чекаючи, поки її запитають, як це сталося. — В мене приятелька працює в одному дослідницькому інституті, щось там із хімією пов’язано. Вона обробила аркуші на моє прохання в темній кімнаті спеціальною речовиною. Назви я так само не скажу, бо далека від хімії. Мені головне — ефект: на прямому сонячному світлі папір починає горіти. Бачите, не обдурила подруга. Реакція відбулася. І проблема вирішена. Для всіх. Хіба не так?
Джейсон Борн і Майк Хаммер, Докучаєв із Ванею Нікодімовим, Ігор Шульга, Михайло Кошовий, Антон Моруга і Славко Бурт — вісім пар чоловічих очей розгублено дивилися на купку попелу, яка утворилася на поверхні багажника менш ніж за хвилину.
Вітерець здмухнув купку на землю просто Галині під ноги. Вона, ніби ставлячи крапку в усій цій історії, наступила на попіл ногою, перетворюючи його на порох.
Тоді
Довідка перша
Друга половина XIX і початок XX століття були відзначені масовою міграцією селян у Російській імперії. Поселялися вони у переважній більшості на її околицях: на Кавказі, у Середній Азії, Новоросії, Сибіру та на Далекому Сході.
Однією з найголовніших причин міграції українців була відсутність засобів до існування. В історичних архівах зберігаються тисячі прохань селян дозволити переселитися. У багатьох із них вказувалося бажане місце поселення. В інших — «будь-куди, де є вільні землі».
Переселення набрало широкого розмаху. На кінець XIX століття, згідно з даними першого всеросійського перепису населення, яким було охоплено всі куточки держави, поза межами 9 українських губерній проживало 5375000 українців. У Сибіру та на Далекому Сході — 223 тис. Основні місця їх поселення: Томська губернія — 99 тис., Тобольська — 38 тис., Приморська — 33 тис., Єнісейська — 21 тис., Амурська — 21 тис. Національність під час перепису 1897р. визначалася за рідною мовою.
З початком XX століття еміграція українських селян набуває ще більших розмірів. Сприяла цьому й офіційна політика уряду, зокрема закони 1904 і 1906 років, які фактично стимулювали переселенський рух. Згідно з цими законами, губернаторам наказувалось усіляко сприяти його успішному здійсненню. Це не означало, що держава взяла на себе турботи селян, які вирішили оселитися на необжитих просторах імперії, розбудовуючи і зміцнюючи її своєю тяжкою працею. Головне було в тому, що урядові кола чинили менше перешкод мігрантам, хоча законів дотримувалися далеко не завжди.
Про це свідчать самовільні переселення, що не припинялися й після прийняття цих законів. За вісім років рух так званих незаконних переселенців охопив 444604 чоловік, або трохи більше третини (37,1 %) загальної кількості мігрантів. Якщо порівняно з минулими роками частка самовольців і зменшилася, то не набагато. Українські селяни їхали сім'ями шукати вільних земель за типовими для них напрямками руху.
Пізніше причиною переселень стали насильницька колективізація, втеча від голодомору, політичні репресії 1930-х pp. і післявоєнного часу, депортації, евакуація підприємств і людей у воєнні роки, переселення за оргнабором тощо. Українці відіграли помітну роль у господарському освоєнні величезних і малозаселених просторів Росії.