Кожен день – інший. Щоденник
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-305-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кожен день – інший. Щоденник». Краткое содержание книги:
У новій книзі лауреата Шевченківської премії Галини Пагутяк «Кожен день — інший» — щоденникові записи письменниці за 2011–2012 pp., в яких з великою художньою силою відображено її духовне світосприйняття та вміщено глибокі й цікаві спостереження, зроблені під час мандрівок від Урожа і Львова до Єрусалиму.
18.10.2012
Шукала місце Низького замку, де б я сама його збудувала. Недалеко від костелу й ринку, з видом на Сліпу гору. Вздовж Добромиля і далі до Боневич тягнеться плато. Можливо, десь внизу. Двір був би замаскований і захищений від зимових вітрів, і звідти видно було б усе місто, як на долоні. Будувати посеред міста — небезпечно. Замок був дерев’яний. Крім того, центру загрожували повені. Ось так я міркувала. Там ще ростуть дуби, ціла алея, але скільки їм років важко сказати. Можливо, 300, може, й більше. Треба буде послухати інші гіпотези. Мені не вдалося нікого зустріти. Сліпуче сонце, під яким я пройшла кілька кілометрів, геть виснажило мене.
Я знайшла дорогу, що веде через Розендорф до Боневич, вздовж річки Тернавки, яка впадає у Вирву, навпроти Високого замку на Сліпій горі. Шкода, що так мало часу було. Колись я ще пройду цією дорогою.
20.10.2012
Ввести в культурний обіг бодай одне забуте ім’я — добра справа. Особливо, коли відчуваєш містичний зв’язок з людиною, якої давно нема, але образ її тривожить, часом втішає, як найліпший приятель, допомагає, надає твоєму життю сенсу. Буває так, що це треба робити з обов’язку, але харизма тієї особи обволікає, зачаровує, дух її заволодіває твоїм тілом на добре чи на зле. Як я розумію цих одержимих. Вони вже не самотні. Вони перебувають в єдиному полі, де часу не існує.
22.10.2012
Холод наступає повільно, обмежує ззовні й вивільнює простір всередині. Я останнім часом думаю, що ми всі стаємо дедалі більш неадекватними реальності. Не те, що про гармонізацію з нею, навіть про пристосування не може бути мови. Нам загрожують всілякі психічні розлади, як це буває, коли світ перевертається з ніг на голову. Недаремно я згадую Гамлета, який так і не назвав речі їхніми іменами. Слова, що їх кажуть божевільні чи ті, хто вдає з себе божевільних, ведуть у моторошну порожнечу. Я спостерігаю, як сама, й інші, висловлюючи публічно ставлення до реальності, вже не можемо контролювати себе. Система самоконтролю розбалансована. Це страшенно тривожить. Бували й гірші часи, але залишалась система координат. Тепер храм світогляду роз’їдає тотальна іржа масової деґрадації. Хто з нас вціліє — напевно, небагато. І, дай Боже, щоб ми змогли ще тверезо міркувати.
24.10.2012
Якби я мала змогу, то оселилася б у Старому місті в Єрусалимі, й нічого більше б не хотіла. Може, так воно й буде в іншому житті, оскільки я цього дуже хочу. Бачу там себе, і всі інші подорожі не мають сенсу. Хіба що Кеніґсберг — поранене місто, яке кричить від болю. Вони мене обрали, вони мене прийняли й увійшли в мою систему координат.
А тим часом я дедалі глибше поринаю у світ Яна Щасного, долю якого повторюю, бо нікому вже не вірю, окрім себе. Є й інші знаки, що вказують на зміни. Вони мене лякають, як лякають симптоми одужання хворого, що знає про невиліковність своєї хвороби.
25.10.2012
Вчора спостерігала, щойно виїхали за Львів, як туман почав заливати усі кутки, яри і балки. Жалібне скавчання собаки десь біля мотелю, замучені першокурсники коледжу, яким зустріч зі мною була непотрібна, як і мені. Однокурсниця, яку я не впізнала і яка все плутала у спогадах, майже порожні вулиці. Кілька людей в книгарні, зі стелі якої звисали жіночі сумки. Я довго розповідала про Кеніґсберг, аж він матеріалізувався переді мною. Здавалось, ніби я вийду зараз і побачу форт з червоної цегли, скріпленої яйцями. Одна жінка сказала, що вихід існує — треба залишатися собою. Але я більше не хочу залишатися собою. Я хочу бути сильною, щоб давати силу слабким. Я була такою ж розгубленою, як і ті, хто прийшов мене послухати.