Кожен день – інший. Щоденник
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-305-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кожен день – інший. Щоденник». Краткое содержание книги:
У новій книзі лауреата Шевченківської премії Галини Пагутяк «Кожен день — інший» — щоденникові записи письменниці за 2011–2012 pp., в яких з великою художньою силою відображено її духовне світосприйняття та вміщено глибокі й цікаві спостереження, зроблені під час мандрівок від Урожа і Львова до Єрусалиму.
Насправді, зовсім непросто. Це треба описати, щоб зрозуміти. Словами чи схемами. Навіть молитву треба створювати в процесі писання, бо вона не дійде до Адресата. Ментальний простір довкола надто перенасичений, і свідомість застрягає у цьому липкому середовищі.
20.11.2012
Стати устами тих, хто не може розповісти про себе світові. Найперше спадає на думку Вільям Блейк з його піснями, Лоренс Стерн з «Сентиментальною подорожжю», «Бідні люди» Достоєвського (я й досі перечитую їх, щоб набратися сили).
Тарас Шевченко. Григір Тютюнник.
Егоїзм літераторів зріс надзвичайно. Усі вони пишуть виключно про себе, тому що бачать довкола лише те, що хочуть бачити, — Себе. Підняти чиєсь скромне існування до зірок — нехай Бог цим займається. Але Бог хоче, щоб ми самі це робили.
Петро Яценко часом списує своїх персонажів з натури, але за допомогою певних алхімічних операцій перетворює їх на символи. Його «Повернення придурків» вразило мене могутньою вірою в те, що можна змінити світ егоїзму, встановивши справедливість. А останні рядки вбили цю віру. Їх просто треба закреслити.
21.11.2012
Фільм «Фауст» Олександра Сокурова, відзнятий в Італії. Розпанахані мерці з геніталіями крупним планом, потворні оголені тіла — все це не треба було пов’язувати з Ґете, від якого залишилося кілька цитат, їх не переплутаєш з тупими репліками. Врешті я вимкнула і стерла з компа цей постмодерний виплід хворої фантазії. Фізіологія — це вже клініка. По поверхні культури плаває лайно, все, що чогось вартує, просто потонуло.
Мені лише цікаво, коли все це дійде до логічного завершення і яким буде його апофеоз. Ніхто не хоче до Бога, бо той забирає до себе рано, а такими тупими, в лайні, з ґлянцевими посмішками Він гидує. Вони житимуть довго і помиратимуть важко.
23.11.2012
Жити — це кожного дня робити усвідомлений вибір. Для цього треба бути королем самому собі, абсолютним монархом. Але не беззахисним німим жебраком. Бо якщо ти нічим не володієш, ти не можеш нічого віддати, і будеш завжди голодний.
24.11.2012
Це в мене нульовий час — кінець осені, початок зими. Ніби його і нема на календарі. Я живу за ним. Це означає майже повну відсутність спілкування, нікуди не виходити, обмежувати себе, де це можливо. У моїх паперах — звичайних і електронних — повний безлад. Важко рухатись у середовищі без руху. Вночі приснився текст книги, яку я могла б написати — про котів та їхнього господаря. Дуже легковажний. І хто це мене так спокушає, відтягує від XVII століття? Моя дорога депресія. Не знаю, чи хтось потрафить жити так, як я — в добровільному вигнанні. Коли воно закінчується, важко адаптуватись. Навіть якби я хотіла щось змінити, мені забракне вміння.
Ми пишемо власною кров’ю.
26.11.2012
У довколалітературному середовищі точаться дискусії щодо змішування попсової та елітарної літератури. У культурній і освіченій країні такого просто не існує. Я пригадую, як сама шукала орієнтири, йдучи від книжки до книжки, і тепер мене вже не зіб’єш з пантелику. Але доводити комусь, що біле є білим, я не буду. Мені просто шкода свого часу. Тільки неприємно потрапляти в одну обойму, де всі гамузом, і це начебто називається плюралізмом, ота різношерстна компанія. Найгірше, коли тебе ошукують люди, які вважаються серйозними, мають наукові звання, їздять за кордон. Але то нічого — я навчуся ще. Ніколи не треба впадати у відчай через помилки, це школа життя, з якої виходиш після смерті. І краще сидіти в ній на останній парті.
29.11.2012
Різні звуки, різні знаки, але мова спільна для всіх істот. У цьому суть хасидської притчі, яку наводить Мартін Бубер у своєму романі. Та легкість, з якою я прийняла Єрусалим і весь Близький Схід, можливо, має причиною саме спільну мову. Зрештою, звичаї, міфи, казки різних народів теж це підтверджують. Втім, люди ще можуть порозумітися між собою, але здолати розрив між людиною й птахами та звірами — майже безнадійна справа, бо розрив дедалі збільшується. Людина підмінена мутантом, який постав внаслідок неправильного розвитку цивілізації, що оголосила війну всьому, що не вкладається в її тверде прокрустове ложе. Провину завжди можна звалити на інопланетян.