Ходіння по муках

Латугін важко подивився на цього чоловіка:

— Пояснити тобі, чому вони варили суп?.. Добре… Німці пробирались додому, це вже в них була революція… На Україні кругом усі села повстали, обгородились кулеметами, нікуди не поткнешся, німці зголодніли… Тепер зрозуміло тобі?.. Не встигли німці сполохатись, Льонька вихопив з сумки чисту онучу, начепив на шаблю і сміливо йде до них. «Здавайтесь, — каже, — ви оточені величезною силою кавалерії, ми навіть і шабель кривавити не будемо, потопчемо вас самими кіньми…» Знайшовся перекладач, ці слова його переклав. Командир батальйону, унтер-офіцер, кремезний німець, відповідає Льоньці; «Сумніваюсь, щоб у ваших словах була правда…» А Льонька йому: «Це правильно, що ви сумніваєтесь, сідайте на коня, їдьмо до нас у штаб, там запропонують вам пристойні умови…» Німці серйозно порадились, командир говорить: «Гут морген, — гаразд, — ми з вами поїдемо в потрійній проти вас кількості, в разі якщо буде обман з вашого боку, по дорозі вас ухекаємо…» Льонька йому: «Будь ласка, а обману ніякого не буде, ви маєте діло з бійцями революції…» Поїхали. Приїжджають у штаб. Починаються з німцями переговори. Вони вимагають пропустити їх до залізниці і хочуть, щоб дали їм пшона пудів з двадцять п’ять. А наші вимагають, щоб німці віддали зброю і дві гармати. Німці уперлись, і наші уперлись. А Льонька тут-таки весь час крутиться й говорить: «Товаришу комбриг, вони голодні, тому й незгодливі, я їх проагітую, накажи видати доброго сала й пшеничного хліба». Про спирт він, сатана, офіціально не згадав, а завідуючий господарством був його близький кум, він у нього й підчепив четверть. Сів він з німцями в хаті, нарізав сала, хліба, налив спирту в кружку і давай розмовляти з ними про се й про те, — як у нас на Україні добре їдять та добре п’ють, та й народ, взагалі, привертає до себе симпатію. Похвалив він і німців за те, що вони Вільгельма скинули. І хоча розмова у них відбувалась без перекладача на цей раз, — німці все розуміли: він їх і кулаком по спині погладжував по-дружньому і, взявши за вуха, цілував. Незабаром за столом залишились двоє, він та командир їхній, унтер-офіцер. Льонька надривається, а німець тільки сміється, пальцем хитає… Прислали від штабу — взнати, як справи? Льонька відповідає: «Погано, командир не піддається на агітацію, треба ще четверть…» Ну, вже коли вони кінчили цю другу четверть, коло стола лишився один Льонька. Німці переночували. Вранці унтер-офіцер залишив своїх товаришів заложниками — однаково вони з перепою й на коня не могли вилізти, — і вдвох з Льонькою поїхали. А надвечір привів увесь батальйон, — чоловік чотириста, — з червоним прапором… Так йому сподобалась Льоньчина агітація…