Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
I
Ґвен ходила по крамницях весь суботній пополудень і о шостій прийшла додому з важкою ношею. Крім іншого, вона придбала: дві дюжини цинових циліндриків, щоб на сон грядущий прив’язувати їх до волосся й баламкати ними всю ніч; набір гротескних штучних нігтів, які порушували геть усі договори про роззброєння; набір із шестидюймових вимпелів військово-морського флоту, Принстонського та Єльського університетів і Вассарського коледжу; пакет туристичних буклетів, що описують подорожі до Бермудських островів, Ямайки, Гавани та Південної Америки.
Втомлено — як ото бере втома чотирнадцятилітніх — вона кинула все куплене на софу й зателефонувала подружці — Діззі Кемпбелл.
— А чи вгадаєш, що з того? — спитала вона.
— Що? — голос Діззі змінився від хвилювання. — Справжня?
— Ні, — гидливо відповіла Ґвен. — Я занесла її до ювеліра в Керка, і він сказав, що це звичайнісінький шматочок перламутру. Такі часто трапляються в раковинах устриць.
Діззі зітхнула.
— Що ж, тоді ми нікуди не поїдемо цього Великодня.
— Я така сердита, що й на очі не бачу. Тато був певен, що це перлина, коли мало не зламав собі зуба в ресторані.
— А ми ж то стільки задумали, — пхинькнула Діззі.
— Я була така певна, що спершу пішла до бюро подорожей і там накупила безліч книжечок із чудовими фотографіями. Люди сидять на терасах біля басейнів, танцюють із симпатичними хлопцями… Щонайменш сімдесят доларів змарнувала. Якби тато прислухався до голосу розуму…
Дівчатка гучно зітхнули — в цілковитому взаєморозумінні.
— Це одна річ, — повела далі Діззі. — Є ще одна, трохи інакша. Місіс Таллівер хоче взяти з собою до Нью-Йорка чотирьох-п’ятьох дівчат — на кілька днів. Мама дозволяє мені поїхати, але я сказала їй, що повідомлю місіс Таллівер пізніше, коли в тебе вирішиться з перлиною. Батько сказав, що з цього діла вийде пшик, якщо перлина фальшива. Зрештою, краще вже така подорож, ніж нічого.
— Я теж так гадаю, — непевно згодилася Ґвен. — Думаєш, вона поведе нас до «Рейнбов рум»[129] і до подібних закладів? Може, там будуть самі музеї та концерти?
— Вона поведе нас до театру й на купівлю всякої всячини.
Яскраво-блакитні очі Ґвен пожвавішали.
— Гаразд, я спитаю тата, — сказала вона. — Хай щось робить після того, як помилився з перлиною.
II
Наступного понеділка п’ять юних, чотирнадцяти- й п’ятнадцятилітніх леді поїхали до Нью-Йорка. Початковий намір місіс Таллівер полягав у тому, щоб зупинитися в готелі тільки для жінок, але юні леді рішуче запротестували — бажали, щоб до їди пригравала музика. Тож їх поселили в «тихому» готелі, в районі п’ятдесятих авеню. Подивившись дві п’єси, вони подалися до Рокфеллер-центру, купили там літню одежу відповідно до своїх кишенькових грошей, а надвечір скуштували нічного життя — побували в готелі, знаному завдяки вечіркам із танцями та чаєм. Там дівчатка, не маючи своїх партнерів, лише послухали гру улюбленого оркестру.
Усі п’ятеро намагалися запобігти цій прикрій обставині — прохали знайомих хлопців «приїдь, якщо зможеш», ба навіть писали відчайдушні листи віддавна нехтуваним залицяльникам, знайомим із минулого літа, й повідомляли, що адресантки будуть у великому місті на таку й таку дату. На жаль, даремно підскакували юні леді на звук телефонного дзвінка. Кожного разу виявлялося, що телефонують із одного з їхніх п’яти готельних номерів.
— У тебе щось чути?
— Нічого. Прийшов один лист — «вибачай, мені дуже шкода» і таке інше.
— Мені надіслав телеграму хлопець із Нью-Мексико.
— Мені — з Каліфорнії. Чи є хтось із них тут, у Нью-Йорку?
«Все це доволі нудно, — думала Ґвен, — хоча дівчатка й раді. Біда не так у тому, що бракує хлопців, як у тому, що не можеш забавлятися чимось дуже веселим та ефектним і без хлоп’ячої компанії».
Останнього дня місіс Таллівер скликала їх усіх до своєї кімнати.
— Я не сліпа й не глуха. Знаю, що ви даремно сподівалися на розваги, яких вам хотілося б, хоча я й не обіцяла бучних гулянок. Однак не хочу, щоб вас до смерті занудив мій нагляд, тож я запланувала одну річ.
Місіс Таллівер змовкла. У неї очікувально вп’ялися п’ять поглядів.
— Мій план полягає в тому, щоб дати вам кілька годин цілковитої незалежності. Це піде вам на користь, коли повернетеся до школи.
Десять молодих очей заблищали, хоча були й далі насторожені.
— Хочу, щоб завтра вранці кожна з вас самотужки дослідила певну ділянку Нью-Йорка й дізналася про неї якнайбільше, щоб потім була змога написати твір на цю тему, коли доведеться, хоча я й не вимагатиму цього на канікулах. Я могла б розпорядитися, щоб ви йшли парами, але знаю, що поодинці можна знайти набагато більше. Ви вже доросли до такої пригоди. Чи не гадаєте, що з цього може вийти непогана забава?
— Я вибираю Китайський квартал[130], — зголосилася Ґвен.
— О ні! — поспішно сказала місіс Таллівер. — Про таке я не могла й подумати. Я мала на увазі щось на зразок Акваріума[131]. Втім, мені хочеться, щоб кожна з вас на свій розсуд набиралася досвіду.
Залишений сам на себе гурт цинічно обговорював цю справу.
— Якби вона дозволила нам вийти вночі, кожній до іншого нічного клубу, а вранці скласти опис подій, то в цьому був би якийсь сенс, — нарікала Діззі. — Я не знаю, що робити. Ми вже забиралися на Емпайр стейт білдинґ[132], бачили квіткове видовище, планетарій і блошиний цирк. Мабуть, піду просто до готелю «Ріц»[133] і там візьмуся до вивчення. Ото раз у раз чуєш про різні штуки в ріцівському стилі, а я хотіла б розвідати про них.
У Ґвен складався план, але вона про нього не обмовилася. З голови не виходила ідея вилазки, нехай керованої і визначеної наперед, а все-таки подорожі, що різко контрастує з одноманітним шкільним життям.
«Сяду в автобус, що ходить від П’ятої авеню, — подумала вона, — й він відвезе мене до кінцевої зупинки. А тоді пересяду в трамвай або естакадний вагон і знов поїду до самого кінця».
Наступного ранку о дев’ятій загін вирушив у різних напрямках призначення. То був чудовий ранок, коли будинки іскрилися, наче світлий сухий імбирний ель, у блакитному повітрі. Настирлива жінка, сидячи поряд Ґвен на другому поверсі автобуса, силкувалася розпочати розмову, але Ґвен придушила ці спроби суворим поглядом і відвела очі. Вилазка тяглася вулицею Риверсайд-драйв уздовж Гудзону, а далі почалася ділянка з низками одноманітних помешкань — утіленням справдешніх глибин міста, темно-таємничих вночі, сонних пополудні й сповнених яскравої надії вранці. Нарешті автобус добрався до кінця лінії. Ґвен звернулася до кондуктора, і він вказав на пащу зупинки метро за півкварталу звідси.
— А чи немає тут надземної залізниці? — спитала вона.
— Місцями підземка стає надземкою.
У поїзді північного напрямку до Кінґсбриджа було майже порожньо. Кінґсбридж… Ґвен могла подивитися на великі кам’яниці з норманськими цитаделями та готичними вежами. Десь тут, мабуть, недалеко Саутгемптон і Ньюпорт[134], усі ці фешенебельні місцини, які, невиразно сподівалася Ґвен, схожі на далекі околиці її рідного міста.
129
…поведе нас до «Рейнбов рум»… «Містер Рокфеллерз рейнбов рум» — легендарний нічний клуб і ресторан у Нью-Йорку, відкритий восени 1934 року на шістдесят п’ятому поверсі найвищого з будинків «Рейдіо сіті — Рокфеллер плаза». Після відкриття цього закладу газета «Бруклін дейлі іґл» писала: «Розкішний інтер’єр блідне порівняно з чудовою панорамою Мангеттена за вікнами. …унікальна особливість — це додаткове освітлення у приміщенні, автоматично достосовуване до тональності музики. Якщо, наприклад, свиснути в мікрофон, то стелю заллє яскрава жовтизна. Відповідно до м’яких музичних тонів, кімнату наповнюють м’які барви та відтінки світла (романтика з допомогою робота, га?)».
130
Китайський квартал. 1907 року в газеті «Нью-Йорк таймс» подано поширену думку про Китайський квартал, який «має свій уряд, що стоїть на терорі та хабарництві. Його жертви — китайці й найрозбещеніші білі збираються з усіх частин міста» до тутешніх багатоквартирних будинків, «де вони можуть втамовувати свою спрагу до збоченської розпусти». У 1930-х роках Китайський квартал вважали скоріше туристичним об’єктом, але місіс Таллівер усе одно не дозволяє Ґвен відвідати це місце.
131
…на зразок Акваріума… З 1896 року Нью-Йоркський акваріум містився в парку Баттері паркс касл ґарден (нині Касл Клінтон). У 1941 році голова Нью-Йоркського управління парків Роберт Мозес організував знесення Акваріума, викликане потребою побудувати тунель між Брукліном і Баттері. Тимчасово показ морської фауни влаштували в Бостонському акваріумі, аж поки відкрилася нова будівля на Коні-Айленді.
132
…забиралися на Емпайр стейт білдинґ… блошиний цирк. Дівчата справді бачили варті уваги пам’ятки Мангеттена — від будинку Емпайр стейт білдинґ, відкритого в 1931 році, до химерних видовищ (їх згодом сфотографувала Діана Арбус) у Г’юбертовому десятицентовому музеї та блошиному цирку на Західній сорок другій стрит, 232. Блошиний цирк професора Вільяма Геклера був найяскравішим із тамтешніх видовищ. У ньому блохи тягли колісниці в перегонах, жонглювали і грали у футбол.
133
…просто до готелю «Ріц»… 1898 року Сезар Ріц (1850–1918) відкрив свій перший розкішний готель у Парижі. Незабаром він керував «Карлтоном» у Лондоні (1899). «Ріц-Карлтон Нью-Йорк» відкрито в 1911 році. Ще замолоду Фіцджеральд написав доволі велике оповідання, яке назвав «Діамант у небі». Опубліковане 1922 року й перейменоване на «Діамант завбільшки з готель “Ріц”», залишається одним із його найвідоміших оповідань.
134
…недалеко Саутгемптон і Ньюпорт… З дев’ятнадцятого століття міста Саутгемптон, що на острові Лонг-Айленд, і Ньюпорт (штат Род-Айленд) були місцями відпочинку й розваг для багатіїв. Від цих міст до Кінґсбриджа доволі далеко.