Цілодобова книгарня містера Пенумбри
- Автор: Слоун Робин
- Серия: Цілодобова книгарня містера Пенумбри #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-979-8
- Переводчик: Наталя Гоїн
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Цілодобова книгарня містера Пенумбри». Краткое содержание книги:
Олівер Ґрон — досвідчений археолог. Поки я бавився в хакера, він натрапив на справді корисну інформацію. Я беру з нього приклад і крок за кроком обнишпорюю кімнату, сподіваючись розшукати ще якісь зачіпки.
Ось іще одна приземкувата шафка. На ній: словник, тезаурус, зім’ятий примірник журналу Publishers Weekly за 1993 рік і меню бірманського ресторану для замовлення доставки їжі. Усередині: папір, олівці, канцелярські гумки та степлер.
Є тут і вішалка, порожня, за винятком вузького сірого шарфа. Раніше я бачив його в Пенумбри.
На дальшій стіні, якраз біля сходів, що ведуть донизу, висять фотографії в чорних рамах. На одній зображено книгарню, але зробили ту світлину, певне, кілька десятиліть тому. Сама вона чорно-біла, і вулиця виглядає по-іншому. Замість стрип-клубу «Дупці» по сусідству розташований ресторан під назвою «Аріґоні», зі свічками й картатими скатертинами. На іншому фото, уже на кольоровій фотоплівці Kodachrome, симпатична жінка середніх років із коротко обстриженим білявим волоссям обіймає секвою, кокетливо закинувши назад одну ногу, і радісно усміхається в об’єктив.
На останній фотографії троє чоловіків позують на фоні мосту Золота Брама. Один уже літній і скидається на професора: гострий гачкуватий ніс і лукава посмішка переможця. Двоє інших значно молодші. Один із них широкоплечий і має міцні руки, як у накачаного старшокласника. У нього чорні вуса й високі залисини. Однією рукою він показує в камеру великий палець, другою — обіймає за плечі третього, високого й худорлявого чоловіка… Заждіть-но. Третій чоловік — це Пенумбра. Так, Пенумбра, яким він був багато років тому, із гривою каштанового волосся та рум’янцем на щоках. Він усміхається. Такий молодий.
Я розкриваю раму й виймаю фотографію. На звороті рукою Пенумбри підписано:
Двоє початківців і великий учитель.
Пенумбра, Корвіна, Аль-Асмарі.
Неймовірно. Найстарший, мабуть, Аль-Асмарі. Тоді виходить, що той із вусами — Корвіна, теперішній бос Пенумбри, генеральний директор «Всесвітньої корпорації химерних книгарень», яка, імовірно, і є компанією Festina Lente. І, певне, саме цей Корвіна викликав Пенумбру до бібліотеки, аби покарати його, звільнити, спалити чи ще щось гірше. На цій світлині він виглядає здоровим і міцним, та зараз він такий же старий, як Пенумбра. Мабуть, став злостивим дідуганом.
— Поглянь, — знову гукає Олівер з іншого кінця кімнати. Вочевидь, детективна робота дається йому краще, ніж мені. Спершу гросбух, а тепер ще й це: він тримає свіжовидрукуваний розклад поїздів. Розпрямляє його на столі, і ось він, обведений чотирма різкими лініями, — пункт призначення нашого роботодавця.
Пенсильванський вокзал.
Пенумбра прямує до Нью-Йорка.
Імперії
Ситуація, наскільки я розумію, складається так.
Книгарню зачинено. Пенумбра поїхав, отримавши виклик від свого боса Корвіни, до таємної бібліотеки, яка насправді є штаб-квартирою культу бібліофілів, відомого під назвою Нерозривного Корінця. Там щось палитимуть. Бібліотека розташована в Нью-Йорку, але ніхто не знає, де саме, принаймні поки що.
Олівер Ґрон вирішив, що проникатиме до книгарні через пожежний вихід і відчинятиме її бодай на кілька годин щодня, аби Тінделл та інші трохи вгамувались. Може, Оліверу навіть вдасться вивідати більше інформації про Нерозривний Корінець.
А в мене свій квест. Дата прибуття Пенумбри до пункту призначення — він, певна річ, поїде потягом — аж через два дні. Зараз він плуганиться через цілу країну, і я, якщо діятиму швидко, зможу його випередити. Так, я встигну перехопити його й урятувати. Зможу все владнати й повернути свою роботу. І врешті дізнаюся, що тут, у біса, коїться.
Я про все розповідаю Кет, як уже звик робити останнім часом. Відчуття таке, ніби завантажуєш у комп’ютер надскладну математичну задачу. Я лише вношу змінні величини, тисну кнопку «Пуск», і…
— Нічого не вийде, — каже вона. — Пенумбра — уже літній чоловік. Чомусь мені здається, що вся ця історія давно стала частиною його життя. Тобто вона фактично і є його життям, так?
— Воно-то так, але…
— Тому я сумніваюся, що тобі вдасться переконати його просто… облишити це все. Візьми, наприклад, мене. Я пропрацювала в Google скільки — три роки? Далеко до цілого життя. Та навіть зараз ти не можеш просто підійти до мене на вокзалі й попросити від усього відмовитись. Ця компанія — найважливіша частина мого життя. Найважливіша частина мене самої. Я б пішла від тебе й навіть не озирнулась.