Гра престолів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АСТ
- ISBN: 978-5-17-060391-6, 978-5-271-36259-0
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гра престолів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Ар’я побачила Джона, затамувала подих, стрибнула на ноги і обхопила тендітними руками його шию.
— Я злякалася, що ти вже поїхав, — казала вона. — Мене не випускали, навіть щоб попрощатися.
— Що ж ти таке наробила? — засміявся Джон.
Ар’я виплуталася від нього і скривила мармизу.
— Та нічого. Оце вкладаюся, таке різне. — Вона махнула на велетенську скриню, повну хіба що на третину, та на одяг, розкиданий усією кімнатою. — Септа Мордана каже, треба все перескладати. Каже, я не так усе згорнула. Каже, шляхетна південна панна не має кидати одяг до скрині, як старі ганчірки.
— То он за що тебе не випускають, сестричко?
— Та однак воно усе переплутається, — відповіла сестра. — Кому яке діло, як його згорнули?
— Вочевидь, септі Мордані є діло, — відзначив Джон. — Німерія теж трохи винувата, до речі.
Вовчиця мовчки зміряла його темно-золотими очима.
— Але так на краще. В мене є дещо для тебе в дорогу, і це треба загорнути дуже старанно.
Її обличчя проясніло.
— Подарунок?!
— Певна річ. Зачини двері.
Схвильовано, проте обережно Ар’я визирнула до зали.
— Німеріє, сюди. Вартуй.
Дівчинка полишила вовчицю стерегти непроханих гостей і зачинила двері. До того часу Джон розмотав ганчірки і простягнув їй те, що було всередині.
Ар’я розкрила очі. Темні очі — такі самі, як його.
— Це ж меч, — вимовила вона тихо, ледь дихаючи.
Піхви меча були зроблені з м’якої сірої шкіри, на дотик приємної, як гріх. Джон повільно видобув клинка, щоб вона роздивилася його темно-блакитний сталевий блиск.
— Це не іграшка, — попередив він. — Стережися, щоб не порізатися, бо краями можна голитися.
— Дівчата не голяться, — відказала Ар’я.
— Дехто мав би. Чи бачила ти колись септині ноги?
Вона захихотіла, тоді зазначила:
— Такий тонесенький.
— Як ти сама. Це я замовив його Мікену для тебе. Такими мечами б’ються брави у Пентосі, Мирі та інших Вільних Містах. Голови ним не зрубаєш, та дірок наробиш хвацько, якщо не баритися.
— А я швидка, — похвалилася Ар’я.
— Маєш вправлятися щодня. — Він вклав меча їй до рук, показав, як тримати, і ступив крок назад.
— Як почуваєшся? Врівноважений добре?
— Та мабуть, — відповіла Ар’я.
— Тоді перший урок, — мовив Джон. — Штрикай гострим кінцем.
Ар’я хльоснула його по руці площиною клинка. Удар був болісний, та Джон розплився у посмішці, мов дурник.
— Сама знаю, котрим кінцем, — насварилася вона, а тоді по обличчі в неї пробіг сумнів. — Септа Мордана його забере.
— А от не забере, якщо не знатиме, що ти його маєш, — заперечив Джон.
— З ким мені вправлятися?
— Когось знайдеш, — запевнив Джон. — Король-Берег — велике місто, воно у тисячу разів більше за Зимосіч. А поки не знайдеш напарника, дивись, як б’ються у дворі. Бігай, катайся верхи, зміцнюй себе. І що б ти не робила…
Ар’я знала, що буде далі. Тому вони закінчили разом:
— …не… кажи… Сансі!
Джон скуйовдив їй волосся.
— Я сумуватиму за тобою, сестричко.
Раптом вона скривилася так, наче збиралася плакати.
— Шкода, що ти не їдеш з нами.
— Інколи різні дороги приводять до одного замку. Хто може знати?
Йому покращало. Він не збирався давати волю смутку.
— Ліпше мені вже піти. Примушу дядька Бенджена чекати ще довше, і перший свій рік на Стіні виноситиму нічні горщики за всіма братчиками.
Ар’я ринула до нього, щоб востаннє обійняти.
— Спершу меча поклади, — засміявся Джон. Вона обережно відклала зброю убік, а тоді засипала брата поцілунками.
Коли він обернувся, щоб іти, вона вже знову схопила меча до рук, випробовуючи баланс.
— Трохи не забув, — мовив Джон до сестри. — Усі найкращі мечі мають імена.
— Як Лід, — згадала вона. Тоді подивилася на клинок у себе в руці. — А цей має ім’я? Ану кажи!
— Хіба сама не вгадаєш? — піддражнив Джон. — Твоя найулюбленіша річ.
Спершу Ар’я спантеличилася, та потім швидко втямила, і вони з братом вигукнули разом:
— ГОЛКА!
Пам’ять про її сміх зігрівала Джона у довгій подорожі на північ.
Даянерис II
Коли Даянерис Таргарієн виходила заміж за хала Дрого, в душі її панував страх, а навколо — варварські розкоші. Подію винесли у поле за стіни Пентосу, бо дотракійський звичай вимагав, аби усе важливе в людському житті відбувалося просто неба.