Гра престолів

Служник вклонився і пішов, а Тиріон обернувся до брата і сестри. Близнюки, чоловік та жінка. Сьогодні вранці їх було важко розрізнити. Обидва вбралися у темно-зелене до кольору очей. Біляві кучері розсипалися химерними візерунками, а на пальцях, зап’ястках та шиях блищали золоті прикраси.

Тиріон спитав себе, як воно — мати близнюка, а тоді вирішив, що краще не знати. Бачити себе у люстрі кожен день — то вже мука, а як іще один такий буде ходити поруч… який жах.

Тоді заговорив принц Томен.

— Знаєте щось нове про Брана, пане дядьку?

— Минулого вечора заходив до нього, — повідомив Тиріон. — Змін немає. Маестер каже, це дає надію.

— Я не хочу, щоб Бран помер, — несміливо проказав Томен. Він був гарний хлопчик — зовсім інакший, ніж брат. Але, власне, Хайме з Тиріоном теж виросли не одного тіста книш.

— Князь Едард колись мав брата на ім’я Брандон, — зазначив Хайме. — Одного із заручників, убитих Таргарієнами. Якесь нещасливе ім’я.

— Ну, не те щоб конче нещасливе, — відказав Тиріон. Служник приніс йому тарелю, і він відірвав собі шматок чорного хліба.

Серсея дивилася сторожкими очима.

— Ти про що?

Тиріон лукаво посміхнувся до неї.

— Про те, що бажання Томена може здійснитися. Маестер гадає, що хлопчик, цілком імовірно, виживе.

Він зробив ковток пива. Мирцела захоплено зойкнула, а Томен непевно посміхнувся. Але дивився Тиріон не на дітей. Погляд, яким обмінялися Хайме та Серсея, мигнув і пропав, але Тиріон його не прогавив. Тоді сестра опустила очі додолу.

— Яка немилість. Ці жорстокі північні боги примушують дитину марно страждати.

— Що саме сказав маестер? — запитав Хайме.

Добре підсмажена свинина хруснула на зубах. Тиріон пожував замислено, тоді відповів:

— Він гадає, що якби хлопчик мав померти, то вже б помер. Чотири дні, жодних змін.

— То Бранові стане краще, пане дядечку? — запитала мала Мирцела. Вона успадкувала всю материну красу, але нічого з її норову.

— В нього переламаний хребет, дитинко, — відповів Тиріон. — При падінні він також зламав ноги. Його тримають на воді та меді, бо інакше він помре з голоду. Можливо, якщо він прийде до тями, то зможе їсти звичайну їжу, але ходити вже ніколи не буде.

— Якщо він прийде до тями, — повторила Серсея. — Таке дійсно можливо?

— Про те відають самі боги, — відповів Тиріон, — а маестер тільки сподівається.

Він пожував ще хліба.

— Можу присягнутися, що живим його тримає на цьому світі отой його вовк. Звір день і ніч сидить під вікном та виє. Коли його відганяють, він повертається. Маестер каже: якось зачинили вікно, щоб не чути виття, і Бран став слабшати, а як відчинили знову, серце забилося краще.

Королева здригнулася.