Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Хорти не сидять у кнайпі, вони сидять в офісі.
— Тільки не кажи, що ти їм заздриш, — пирхнула Евка.
— Не заздрю, а просто боюся, — шепнула Йолька. — Боюся, що коли зараз за щось не зачеплюся, то за кілька років мені не вистачатиме на пиво. Я вийду з обігу. Стану невдахою, яка розпачливо перегортає газети в читальні.
— Щоб ти — і не зачепилася? То що вже казати про нас: про мене, Малину, Лешека?
Йолька нічого не відповіла. Дипломатка. Вдає, ніби щось там пише. Мабуть, замовлю ще одне пиво.
20.06. Я бачила сон. Снилося, що я в пустелі. Пекуче сонце світить просто в очі, а язик узявся струп'ям. «Води», — стогну я і дряпаю нігтями пісок. І саме тоді віддалік помічаю щось подібне до струмка. Він лисніє, мигтить, вабить прохолодою. І я знесилено бреду, видряпуюся, поволі човгаю через бархани. Добулася. Занурюю долоні, складені ковшиком, зачерпую. Зараз урешті нап'юся. І раптом тут-таки позад себе чую грізне гарчання. Пес. Величезний чорний пес праворуч. Сидить до мене боком і гарчить. Зараз він на мене кинеться. Я вилила воду, щоб трохи його улестити. Та де там! Він і далі гарчить, чимраз голосніш і голосніш. Чому це сонце так пече? І той пес! Я не витримаю, якщо він не припинить!
Зненацька щось наче перетягло мене на інший бік. Де я? І що це так дзеленчить? Телефон! Я напівпритомно роздивляюся кімнатою. Боже, майже дванадцята. Я забула вимкнути лампу, вона цілу ніч світила мені в очі. Але мене й палить, це після вчорашнього пива. Я вижлуктила, мабуть, чотири гальби. Телефон урешті перестав дзеленчати. Полегшення. Треба ворушитися, щось згамати, бо інакше похмілля не відпустить. Я потягнулася по халат, недбало кинутий на крісло. Цікаво. На тлі вікна він виглядає як пес. Довгий писок, вуха, пасок валяється ззаду, як хвіст. Але як я могла бачити це крізь заплющені повіки? Скільки тривав той сон? П'ятнадцять хвилин, дві години, а може, кілька секунд? Цей мені вже мозок — він уміє накрутити. Повернулася з горнятком кефіру й сіла на край ліжка. «Я тебе колись сфотографую, — сказала якось Евка. — Ти з горням кефіру в руці, волосся стирчить навсібіч, безглуздий погляд і та тиша в повітрі. Назву цей знімок „Назавтра“ й повішу тобі над ліжком, може, тоді ти рідше заглядатимеш до гальби». Знімка все ще немає, зате справдешнє «Назавтра» сидить із кефіром і безглуздо розглядається кімнатою. Тиша, це добре. І раптом задзеленчав телефон.
— Слухаю, — прохарчала я.
— Доброго дня, я телефоную у справі оголошення. Чи це ще актуально?
— Звісно. — Я стала розпачливо роззиратися в пошуках аркушика, який написала мені Йолька.
— Це добре. Чи ви маєте закінчену освіту?
— Так, за два тижні захищаю диплом.
— Ясно, чудово. Коли б ви могли завітати до нас на співбесіду?
— Зараз, хвилинку… — «Нині я труп, тому відпадає». — Завтра, але по обіді.
— Чудово. Запишіть адресу.
— А я могла б дізнатися, що це за робота?
— Ми юридична фірма й шукаємо спеціалістів з управління. Таких, як ви.
— Я не маю надто великого досвіду, — бовкнула я.
— Не страшно. Ви здобудете його в нашій фірмі.
— Якщо так, то диктуйте адресу.
Я записала назву фірми: «S amp;MG». Зараз помордуюся над резюме, але спершу домучу кефір.
22.06. Я саме повернулася зі співбесіди. Цілих дві години! Я виснажена, а самооцінка вміщається під нігтиком мізинця. Та почну спочатку. Я прикінчила кефір, потім другий і півпляшки мінералки. Взяла холодний душ, застелила ліжко й поскладала речі. Десь близько четвертої сіла за резюме. Саме набивала дату народження, коли задзвонив телефон.
— Малинко? — Це бабуся. Що могло трапитися?
— Привіт, бабусю. Що трапилось?
— Швидко включи телевізор… — «Добре, що тут немає мами, зараз ми почули б: Треба казати „ввімкни, а не включи“».
— Який канал? Ну, вже. Наразі крутять реклами. Бабусю, що відбувається?
— Сама побачиш. Боже, яка ганьба, — прошепотіла бабуся й поклала слухавку.
Я в напрузі сиділа напроти телевізора. Зрештою реклами закінчилися. Ведуча «У ході розмови» оголосила наступного гостя: «Вітаймо Гелену. Гелена, незважаючи на вишукану зовнішність, не була щасливою з чоловіками». Загриміли оплески. І на сцену вийшла моя мама.
Того, що я згодом побачила, либонь, не забуду до кінця своїх днів. Моя мама, наквацяна по кінчики вух, з гідністю опустилася в крісло.
— Гелено, розкажи нам, ким був твій чоловік.
— Будівельним техніком, а поза тим свинею, шахраєм і неробою, — вивалила одним духом моя мама. Серед публіки почулися смішки, мама залишилася незворушною, зате я відчула, як у мене палають щоки.