Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Не буду, бо, як і обіцяла, перетворююся на жінку успіху.
— Серйозно?
— Я надіслала відповіді на дві пропозиції, а зараз дам аґресивне оголошення до газети.
16.06. І дала: «Молода, амбітна, сучасна дівчина з вищою освітою шукає творчої праці, яка дає можливості для зростання. Контакти…» Воно вийде в понеділок. А я тим часом готуюся до захисту. Лишилося три тижні і три дні.
19.06. Нині воно вийшло. Чекаю реакції. Може, потренувати підсвідомість? О, дзвінок! Щойно я зручно вляглася. Це сила духу.
— Слухаю, — відповіла я глибоким альтом. Буцімто низький голос справляє глибше враження. Так стверджує Йолька.
— Я за оголошенням, це актуально? — захарчав хтось по той бік.
— Звичайно.
— Звичайно «так» чи звичайно «ні»?
— Звичайно так, — відповіла я, не зворушена такою допитливістю.
— Скільки вам років? — «Що ж це за робота, якщо добродій починає від запитання про вік?»
— Двадцять шість.
— Гм. А де ви працювали останніх два роки? — «Чому саме два, а не чотири? Про що мова?»
— Чому саме два?
— Бо ж ви закінчили освіту два роки тому, так? — Я не відповіла, тому він заходився пояснювати: — Вам двадцять шість, а вищу освіту здобувають у двадцять чотири…
— Хто здобуває? — роздратовано запитала я.
— Як це хто? Всі, — він також роздратувався.
— Я ні. І більшість людей після технікуму теж ні, бо в технікумі вчаться п'ять років.
— То ви після технікуму? — почула я в його голосі легку зневагу.
— Ні, але яке це має значення — ліцей, технікум? Хіба це важливо?
Він не відповідав, тож я сипала далі:
— Поза тим, треба зважати на фах. У медичному, скажімо, навчаються шість років. А скільки людей по кілька років не може захиститися. Ну, а на економічному, своєю чергою, навчаються чотири з половиною роки, зате в інфізі та на акторському тільки чотири. Не можна казати, що всі.
— А ви коли закінчили? — «Який цікавий!»
— Саме закінчую, зараз.
— Із запізненням, — злостиво ствердив він. — Не баглося вчитися, чи що?
— А вам скільки років?
— Тридцять сім, а що?
— Стільки років, а ви ще не навчилися елементарним правилам культури? — І я поклала слухавку, доки він устиг відповісти.
Надвечір'я. Ми обмиваємо мою першу невдачу на шляху до успіху.
— Класно ти йому відрубала, — визнала Евка.
— Дуже добре, — кивнула Йолька. — Тільки от із таким ставленням до роботодавця на тебе чекає безробіття.
— А я вважаю, що нема чого зв'язуватися з хамами, — стояла на своєму Евка. — Краще почекати на когось нормального. Він напевно подзвонить.
— Наразі ніхто не дзвонив, — спростувала я, цмулячи пиво.
— Зараз застій на ринку праці, — поінформувала нас Йолька. — До того ж у тебе немає досвіду.
— Як це немає? — обурилась я. — Щороку літні табори, переклади, репетиторство!
— Ти не маєш досвіду, пов'язаного з освітою. Нагадаю, що ти вивчаєш управління, а не педагогіку.
— Це якийсь ідіотизм, — гаркнула я. — Коли ж я мала працювати, якщо вчуся на стаціонарі?
— Не знаю, — Йолька розвела руками. — На думку експертів, це можливо. Сама поглянь. — Вона витягла з портфеля газету.
— Прочитай, бо я після пива щось недобачаю. Не знаю, що воно за лихо. Видудлю зо три гальби, і мені падає зір, як після денатурату.
— І ти, звісно, не була в окуліста? Ну що ж, це твоє життя, Малино, і твої очі. Якщо ти хочеш їх запороти…
— Дай їй спокій, — заступилася за мене Евка. — Ти бігаєш до лікаря із кожним дріб'язком? Робиш щоранку гімнастику? Учиш щовечора по сто іншомовних слів?
— Звичайно, — підвелась Йолька.
— Звичайно «так» чи звичайно «ні»? — злостиво всміхнулась я.
— Дурне питання.
— Шефові ти теж так відповіла б?
— Малино, ти нічого не розумієш. Одна річ — це розмова з шефом, а інша — з…
— …дурнуватою, наївною товаришкою, котра не зорієнтована на успіх?
— Я відкинула б слово «дурнувата», а решта визначень надзвичайно влучні.
— Дуже дякую.
— Нема за що, — відповіла Йолька й потяглася до своєї гальби.
Наступні десять хвилин ми не перекинулись ані словом. Я скривджена, Йолька впевнена в собі, Евка якась відсутня.
— Ну гаразд, — Йолька простягла руку на знак перемир'я. — Я не права. Замість вибачення напишу тобі, як відповідати на питання роботодавця.
— Коли?
— Коли він зателефонує. Якщо він зателефонує.
— Коли ти мені напишеш? — уточнила я.
— Та хоч зараз. Маєш якийсь зошит? Чекай, у мене ж є нотатник, — вона видерла сторінку. — Нагадай тільки, що ти там робила?