Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— О, дивіться на неї, вона буде реформувати наш комбінат, — обізвався простолюд. — Годину працює, і їй уже не подобається.
— Подобається, — запевнила я. — Тут класно.
— То працюй, а не пискуй. Бо слоїки їдуть брудні.
Я ледве дотерпіла до обіду у робітничій їдальні. На вибір рубці чи овочевий суп: серед м'ясної субстанції кілька скибок картоплі. Я взяла овочеву. Принаймні назва апетитна.
О першій знову на конвеєр. Я витримала дві години й додому. Спершу душ, бо від мене на милю смердить старим паштетом. Лахи до пральки і спати, бодай півгодинки. По трьох днях роботи я поводилась як робот. Два порухи ганчіркою — і наступний слоїк, ще два — і наступний. А перед тим як заснути, мала перед очима рухомий конвеєр, повний бляшанок і слоїків.
Наприкінці тижня мене забрали до цеху, де виробляли шинку. Все ж таки якась переміна. Температура сягає нуля градусів, аби м'ясо не псувалось. Я стала притупцювати.
— Зараз зігрієшся. Тут працюють акордно, для Америки, — пояснив хтось на кшталт наглядача. — Ходи, я тобі покажу.
І показав. Спершу бляшанку. Вкладаєш до неї фольгу. Потім береш кусень із цілої гори м'ясних куснів. Посипаєш желатином і таємничою сумішшю консервантів. Старанно загортаєш фольгу. Кладеш покришку — і до пломбувальної машини. Наступна бляшанка, фольга, кусень, желатин, покришка — і до машини. Я витримала три дні, відтак попросилася назад на конвеєр. Мене перевели, але я вже і так встигла відморозити в «шинкарні» долоні. Минули наступні три дні, й настав четвертий — п'ятниця. Щось мене смикнуло одягти замість кедів тверді як бетон турецькі «адідаси». Я саме стояла біля віконечка, для різноманітності складаючи консерви на спеціальний візок. Устигла завантажити 942 бляшанки, коли один із практикантів переклав увесь тягар на мою ліву ступню. Збігло кілька секунд, поки я дошолопала, що саме тримаю на кросівці. Заверещала, а наляканий практикант змарнував наступні секунди на те, щоб підняти платформу. Мене розвантажили в лікаря. Обійшлося забитими пальцями і гематомою. Тільки турецьким «адідасам» я завдячую тим, що моя ліва ступня не перетворилася на тарілку для піци діаметром в один метр.
За ті десять днів я заробила на візит до косметички й модний купальник з базару. Від роботи на комбінаті в мене залишилося кілька спогадів, відраза до паштету й клешнюваті руки.
Що залишиться в мене від цієї роботи, якщо я взагалі щось надибаю?
24.06. Нині Купала, а я й досі нічого не знайшла. Мені вже навіть не дзвонять. Мабуть, піду до ворожки. Зараз зателефоную до Евки, може, вона вибереться зі мною.
— Скільки вона бере?
— Двадцять злотих за питання.
— А не ліпше поїхати до твоєї бабусі? Квиток винесе двадцять злотих в обидва боки.
— До бабусі ми завжди можемо поїхати, а це суперворожка. Приймає тільки раз на місяць.
— Ти завжди мусиш кидатися на новинки. Звідки ти знаєш, що її ворожба збувається?
— Не знаю.
— Бачиш. А у твоєї бабусі збувається.
— Але на бабусю треба змарнувати цілий вечір, а я ще хотіла збігати до Вісли. Подивитися феєрверк.
— Знаєш що? — пожвавилась Евка. — Ми до неї зателефонуємо. По шостій це не буде дорожче як двадцять злотих. А якщо не збудеться, за місяць протестуємо ту твою ворожку. То як?
— Згода, для чого чудеса техніки? Коли ти прийдеш?
— Як тільки дощ ущухне. Я загубила парасолю. Вже третю цього року.
— Добре. Чекаю.
Евка з'явилася щойно по сьомій. Уся мокра.
— Ще літо називається. Хлющить від ранку. Дай мені якийсь рушник.
— Я вже думала, ти не прийдеш. Може, вип'єш щось гаряче?
— З подвійною порцією рому. І що, дзвонимо?
Евка допила чай, а я накрутила номер.
— Малинко? Ти вдома? На Купала? Щоправда, ллє як із відра, але у твоєму віці дощ не страшний.
— Ми вже виходимо, бабусю. Тільки розумієш, — завагалась я. — У нас є прохання. Можна валити просто з мосту?
— Навіть треба, дитинко. Зараз сюди приїдуть Геня з Іреком. На ворожбу.
— Ми теж у тій справі.
— Хочете приїхати? — зраділа бабуся. — Я покажу вам новий свічник з Ізраїля. Такий оригінальний!
— Ну, — затнулась я, — не дуже. Ми хотіли б іще збігати до Вісли, побачити феєрверк.
— Слушно. І що з тим ворожінням?
— Ми думали, що можна по телефону. Якщо вийде…
— Чому б мало не вийти? Люди й не такі речі роблять по телефону. От учора я не могла заснути, то вирішила собі щось переглянути. А по телевізії весь час крутять рекламу: «Зателефонуй до мене. Ми переживемо разом романтичну ніч». Нічогенька собі романтика.