Художниця
- Автор: Гербіш Надійка
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ездра
- ISBN: 966-8182-92-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Художниця». Краткое содержание книги:
Неждана сама не знала, чому, але переїзд на нову квартиру для неї видався символічною подією.
У неї таки починалося нове життя. Тонесенька талія дуже швидко видала маленьку кульку знизу живота. Неждана одразу відчула себе мамою. І часто порівнювала себе із кенгуру. Навіть намалювала серію малюнків із цією мамою- непосидьком і крихітним цікавим малям, що великими очима роздивлялося світ, визираючи з матусиної сумки.
А ще в Неждани з’явилося місце, про яке вона завжди мріяла, і яке вона саме таким і уявляла - її творча майстерня.
Хоча квартира була однокімнатною, сама кімната була немалою - її запросто можна було перегородити й зробити із неї дві менших. Але Неждана прагнула вільного простору. І навіть скоре народження дитятка не могло примусити жінку «прибрати в кутку», як часом жартома висловлювався Дімка. Майбутня мама була переконана, що її малюк повинен розвиватися, пізнаючи світ без обмежень. Жінка навіть мріяла, як вони з малечею розфарбовуватимуть ватмани, рачкуючи по підлозі, яскравими фарбами.
І даруватимуть свої шедеври щасливому татусеві…
Хтось знову подзвонив у двері. Якщо це той самий ранковий хуліган, то йому доведеться несолодко.
Неждана кволо підвелася з ліжка, акуратно склавши свої дитячі малюнки, які якраз перебирала, на табуретку. Намагаючись натягнути на обличчя приємну усмішку й водночас підбираючи гострі словечка в розумі, жінка рушила до дверей.
- Ви… вибачте, - на порозі стояв низенький хлопчик-підліток, переминаючись із ноги на ногу, і від хвилювання не міг вимовити чіткого слова. У його руках був чарівний горщик із дрібними блакитнющими фіалками і маленький голубий конверт. - Ваш… еее… чоловік… просив передати Вам, а я… цей… загубився, думав, переплутав будинок. Я Вас, напевне, розбудив, вибачте! Я не навмисне! - хлопчик протягнув худі руки з подарунком Неждані.
Щось було в тому підлітку таке, що вся злість раптом вивітрилася з її язика, і, піддавшись незрозумілому для самої себе імпульсу, вона всміхнулася малому й сказала:
- А ти… любиш гарячий шоколад?
Хлопчик ще дужче знітився і знизав плечима.
- Люблю, - невпевнено відповів він.
- То заходь, бо я теж люблю - а без компанії він не так смакує.
Неждана провела хлопчика на кухню. Ного звали теж Дмитриком. І він роздавав на вулицях реклами. У школу не ходив, бо маму позбавили материнських прав, а тато з мачухою часто пили й ображали малого, не давали ні їжі, ні грошей. Дмитрик часто ночував у бабусі - вона була хороша.
Ще ніколи спілкування з цілком незнайомою людиною не приносило жінці стільки насолоди. Неждана нагодувала
Дмитрика, напоїла й дала кілька гривень із собою. А ще… запропонувала йому час від часу навідуватися до них у гості. Для хлопчика обов’язково знайдеться робота, за яку вони даватимуть йому гроші та їжу - бо ж якщо давати просто так, гордість не дасть малому їй взяти, - а в Неждани буде друг, із яким вона зможе ділитися тим, чим її поблагословив Всевишній.
Коли Дмитрик пішов, Неждана підійшла до вікна й помахала хлопчаку рукою. Він ще довго обертався і дивився на її вікно, аж поки не зник на рогом будинку.
А Неждана розгорнула голубий конверт.
Там було Дмитрове запрошення на їхню звичну вечірню прогулянку (щоби не перетворити її в рутину, Дмитро вирішив час від часу влаштовувати дружині справжнісіньке побачення - і Неждана це дуже цінувала), а також маленький допис:
«P.S. Кохана, я вірю в твою геніальність.»
Неждана розсміялася. Після всіх тих радісних ранкових подій жінку чогось потягло в її творчу майстерню.
Вона довго закріпляла полотно на мольберті. Довго вибирала фарби. А потім Неждана сіла на м’якому та теплому ліжку, взяла оберемок своїх робіт і почала розглядати старі малюнки. У них вона, і лише вона, могла бачити все, що сприяло їх появі на білих листках і маленьких полотнах… Вона явно бачила перед собою ті сцени, які створили її - таку, якою вона була зараз. А ще, «між рядками», у кожному штриху бачила Того, який вдихнув у неї життя. І надихнув на творчість.
Коли Дмитро повернувся додому, він побачив сплячу Неждану - вона все ще сиділа на кріслі перед мольбертом, ніби щойно милувалася полотном, закріпленим на ньому. Але голівка була схилена набік, а на обличчі застиг вираз цілковитого задоволення.
Чоловік навшпиньки обійшов кохану, щоби побачити зображення.
Там було те, про що Неждана мріяла довгі роки. Там був її шедевр, Дмитро знав це.