Художниця

І щось таке відбивалося на Нежданиних полотнах - таке ж невловиме, таке ж невиразне - але відчутне; якийсь проблиск її туги - за чим? за ким? - якийсь відгомін нездійсненої мрії, ностальгії за дитинством, за непережитим щастям, за непочутими татусевими розповідями про армію.

- Дмитрику, - Неждана сиділа в чоловіка на колінах, обплівши йому шию руками, і заглядала у вічі, - скажи, для чого ми живемо? Чи може бути людина щасливою в принципі? Дмитре, ось ти, до прикладу, для чого живеш? Ти щасливий?

Чоловік ніжно дивився на неї. У його очах не було тої туги, яку вона так боялася побачити в дзеркалі. У його очі було легко дивитися.

- Жаданко, я чогось думаю, що Бог створив усіх нас для того, щоби ми були щасливими. Я вірю, що в кожного з нас є якесь своє призначення… Не знаю, як це пояснити, але відчуваю це. Ось ти, дівчинко, призначена бути геніальною художницею. І чудовою дружиною та мамою, - у його чистих, добрих очах заграли веселі іскорки, - це твоє призначення. Моє призначення… еее… бути добрим чоловіком і татом - це я знаю точно… ну і знайти істину - а тоді йти слідом за нею. Знаєш, у Біблії написано: «…пізнайте істину, і вона зробить вас вільними…» Ось цю істину я і шукаю. Поки бачу лише «до повороту». А там - буде видно…

Але я щасливий. Я дуже щасливий вже і зараз. Знаєш, я часто прокидаюся і думаю: який же Бог до мене добрий. У мене є все, що може бути потрібне людині в земному житті. Навіть більше: у мене є моє велииике кохання, - він знову усміхнувся і притиснув дружину до себе, - але крім того, у мене є Він. І є Його Лист до мене - Біблія. Я не знаю, як ти на це зреагуєш, але це вона робить мене щасливим. Вона відкриває мої очі на багато речей, яких я раніше не помічав…

О, Неждана на те реагувала добре. У неї більше не виникало ніякої ревності: після того випадку, коли вона пережила стільки болю, коли вона завдала стільки болю йому - а він все одно був поруч, він тримав її за руку, він пригортав її до своїх грудей - і він залишився з нею, і - Неждана була певна - не збирався її покидати, вона йому повністю довіряла. Крім того, це чоловікове читання, ці його пошуки справді змінювали його. Дмитро став вдумливим, зосередженим на чомусь дуже важливому, хоча й відстороненому. І він дійсно виглядав щасливим. І те його щастя не було поверхневим, воно не було награним - воно БУЛО в ньому. І Неждана теж воліла мати його. Тому тягнулася до чоловіка, розпитувала його про все на світі - а він відповідав, і це лише зміцнювало їхні почуття.

Неждана теж почала читати Біблію. Правда, у неї виникла закупорка на Книзі Чисел. Але Дмитро пообіцяв, що далі буде цікавіше, і Неждана вперто гортала сторінки, бурмочучи про себе невідомі слова…